 |
| «Наша дума, наша пісня Не вмре, не загине… От де, люде, наша слава, Слава України!» |
9 березня 2024 року відзначається 210-та річниця від дня народження геніального українського поета, художника і філософа, нескореного патріота України Тараса Шевченка.
Як би пафосно не говорили, не писали про Шевченка, але він, без перебільшення, видатний поет, письменник, художник, борець за правду і свободу, – є символом України. Його вірші, поеми і просто короткі фрази є джерелом надії і стимулом до боротьби за визволення українського народу:
«Тихо плаче Україна
Сльозами і кров’ю…
Кат будує своє «завтра»
На горі людському…
Гірко плаче Україна
І тяжко ридає…
Своїх синів, що померли
Сльозами вмиває…
Плаче ненька Україна…
Плаче кожна мати,
Та, що сина відпустила
Волю здобувати…
Для багатьох поколінь українців Шевченко є символом свободи та незалежності, а його творчість у часи нападу країни-агресора рф на Україну, стає як ніколи актуальною. Вислови Шевченка про Україну справді демонструють неабиякий патріотизм та любов поета до своєї батьківщини.
Побачити Тараса справжнім:
Шевченко-хуліган, мандрівник, стиляга-чепурун і гурман
Улюблена їжа — фрукти й риба
Хуліганський «голий» автопортрет
Стиляга: перший модний капелюх пошив власноруч
Шевченкові пророцтва… про напад росії на Україну:
…У всякого своя доля
І свій шлях широкий:
Той мурує, той руйнує,
Той неситим оком
За край світа зазирає,
Чи нема країни,
Щоб загарбать і з собою
Взять у домовину…. «Сон»
…про початок російської агресії на Сході України:
…Поникли голови козачі,
Неначе стоптана трава,
Украйна плаче, стогне-плаче!
За головою голова
Додолу пада. Кат лютує… «Полякам»
«У кожного з нас свої кулінарні смаки. Як казав Сковорода: «Всякому серцю любов своя є, всякому горлу смакує своє». І про смаки, — додав Шевченко, — «не варто сперечатись», — пише в книзі-біографії Шевченка Леонід Ушкалов. — А що любив сам поет? Різне. Наприклад, фрукти. Поет залюбки ласував і яблуками, і грушами, і сливами, і черешнями… Особливо любив рибу. А борщ із сушеними карасями Шевченко просто обожнював! Не гребував він ані звичайною рибною юшкою, ані солоним судаком, ані фаршированою щукою, приправленою перцем і гвоздикою, ані пиріжками з осетриною чи сьомгою, що їх подавали в ресторанах, ані якоюсь схожою на оселедці рибою, що її вряди-годи ловила в Аральському морі описова експедиція, ані відвареним лящем».
Хуліганський «голий» автопортрет
Пристрасть Шевченка до малювання автопортретів — величезна. Автопортретом є одна з перших його робіт олійними фарбами, створена на початку 1840 року, а останній автопортрет поет створить за кілька місяців до смерті. «Шевченко примудрявся малювати самого себе навіть у пустелі Каракуми. Броніслав Залеський згадував, як одного разу поет малював свій портрет, дивлячись у відро з водою, бо іншого дзеркала не було. Поет постає перед нами то як юний романтик, то як солдат, то як стомлений життям бородатий чоловік, то в мужицькому вбранні… Хоча який же мужик носитиме у вусі кульчик? А на автопортреті 1860 року під смушевою шапкою — кульчик. Що це? Амулет, який носили оспівані Шевченком запорозькі лицарі-козаки…» — розповідає нам книга «Шевченко від А до Я».
Багато кого здивує, що в скрині Шевченкових автопортретів є і хуліганський, з оголеним тілом митця. Ескіз, який тривалий час старанно ховали від соціуму, показує нам Тараса, який поспішає кудись у чоботях на босу ногу, накинувши на плечі ряднину. Дослідник Григорій Грабович припускає, що цей маловідомий публіці автопортрет має свій особливий сюжет: «Може, Шевченко відбився від групи, десь купався або спав, а тепер… поспішає на берег до корабля, який нібито відпливає».
Стиляга: перший модний капелюх пошив власноруч
До заслання Шевченко був життєрадісною молодою людиною, полюбляв стильний одяг і не шкодував коштів на оновлення гардероба. У десятирічному віці малий Тарас змайстрував собі капелюха на зразок конфедератки, і дивував цим однолітків та старших людей. «Потім будуть і чудернацькі богемні картузи, і звичайні солом’яні брилі, і формений солдатський кашкет, і світлі широкополі капелюхи…» — згадується в книзі «Шевченко від А до Я».
Отримавши перший гонорар за картину, Тарас купив пару дорогого взуття. Основою його гардероба були костюми з лацканами, прямі штани — саме так було модно в 19-му сторіччі. Замість метелика носив краватку.
«Шевченко намагався влитися у дворянське середовище, долучитися до богемного життя. Його прийняли за свого — дотепний, одягався як усі люди його середовища того часу, — розповідає український письменник Олег Криштопа. — А традиційний стиль Шевченка з кожухом і смушевою шапкою з’являється вже після його повернення із заслання в 50–60-х роках. Тоді він хотів набути народницького вигляду». Письменник і драматург Денис Замрій додає: «Але якщо придивитися до відомого фото Деньєра 1859 року, то побачите, що під кожухом — модний сюртук, штиблети. І поруч з ним такі самі, вдягнені модно, його товариші Честахівський та брати Лазаревські».
Марив далекими мандрами
«Шевченко дуже любив далекі екзотичні краї. Наприклад, 1851 року він побував у горах Каратау. Величні й прекрасні краєвиди просто зачарували його. Та хіба могло бути якось інакше! Ось як змалював ці гори приятель поета Броніслав Залеський: вони «витяглись довгим хвилястим гребенем і поділяються на окремі групи у вигляді гігантських фантастичних руїн якихось незнаних фортець… — пише у своїй книзі дослідник-шевченкознавець Леонід Ушкалов. — У лютому 1854 року Шевченко казав, що з друзями він готовий мандрувати хоч би й у Тибет. Зрештою, Шевченкові часом щастило бачити навіть ті далекі краї, в яких він ніколи не бував. Уявіть собі картину. Новопетровський форт. Літо. Ранній ранок. Поет стоїть і дивиться на море. Аж раптом на південному краї моря з’являється чудовий міраж якогось невідомого міста — будинки, високі вежі… Міраж так довго не зникав, що Шевченко встиг його змалювати. Але ніхто не знав, що то за місто, аж доки до форту не прибув пароплав «Ленкорань». Офіцери, яким поет показав свій малюнок, в один голос скрикнули: «Та це ж Астрабад!»… Астрабад — стародавнє перське місто. Тепер воно називається Ґорґан і є адміністративним центром іранської провінції Ґолестан.
Шевченко-провидець: пророчі слова Шевченка про Україну, початок війни, москалів і нашу долю
Тарас Григорович завжди називав росіян зневажливо: «москалі». І невтомно попереджав про підступну кровожерливість й імперську загарбницьку ненаситність східного сусіда України, якого століттями камуфлювали званням «народу братського». Прислухайтеся до потаємних сенсів поміж Шевченкових рядків. Аж кров холоне від правдивості й точності зображуваних подій сучасної України пером людини, народженої понад два століття тому. Серце гріє одне: Тарас-провидець бачить перемогу України та українців над великим злом: рабами ми не були й повік не будемо.
Шевченкові пророцтва… про напад росії на Україну:
…У всякого своя доля
І свій шлях широкий:
Той мурує, той руйнує,
Той неситим оком
За край світа зазирає,
Чи нема країни,
Щоб загарбать і з собою
Взять у домовину…. «Сон»
…про початок російської агресії на Сході України:
…Поникли голови козачі,
Неначе стоптана трава,
Украйна плаче, стогне-плаче!
За головою голова
Додолу пада. Кат лютує… «Полякам»
