Щороку, напередодні Різдва, на радіо, телебаченні, у фільмах та мультсеріалах лунає «Щедрик». Мелодія, що стала символом зимових свят у всьому світі, належить перу українського композитора Миколи Леонтовича.
Відомо, що в 1892-1899 рр. Микола Леонтович вчився у Кам'янець-Подільський духовній семінарії. Початкову музичну підготовку йому надав батько, який був священиком. Але потужну й якісну музичну освіту він здобув у стінах семінарії, в якій вивчив теорію музики та хоровий спів, навчився грати на фортепіано, скрипці й самотужки опанував низку духових інструментів симфонічного оркестру. На старших курсах почав збирати музичний фольклор, обробляти та аранжувати народні пісні адаптуючи їх до хорового співу, був диригентом хору семінаристів.
Випускники духовної семінарії приймали сан й ставали священнослужителями. В родині Леонтовичів було 6 священиків. Але Микола Дмитрович обрав шлях музиканта та педагога.Музична спадщина М. Леонтовича складає біля 150 творів. Він видав «Збірки пісень з Поділля» у власному аранжуванні. Але вершиною його творчості вважаються «Щедрик», «Дударик» та «Літургія Іоанна Златоуста».
Слова і просту мелодію «Щедрика» М. Леонтович знайшов під час чергової музично-краєзнавчої експедиції, в одному з сіл Поділля. Перше з п'яти аранжувань «Щедрика» датоване 1901 роком. У «Щедрику» здійснений блискучий гармонійний синтез народної музики й класичного симфонізму, язичницького та християнського світоглядів. Його текст короткий, стислий, глибинний. Музика – мелодійна, емоційна, ритмічна та віртуозна. В ньому закладена неймовірна емоційна енергетика та духовний магнетизм. На думку найавторитетніших українських та зарубіжних музикознавців «Щедрик» є не просто досконалим аранжуванням, а самостійним, оригінальним й унікальним музичним твором. Він легко запам'ятовується й співається. В його мелодії задіяні лише три ноти – до – сі – до – ля – у нескінчених чотириголосих варіаціях високих і низьких тонів. У цих трьох нотах «Щедрика» вмонтований універсальний код української культури. «Щедрик» М. Леонтовича став одним із символів України.
Вперше «Щедрик» виконала студентська хорова капела Київського університету імені Святого Володимира 25 грудня 1916 року під диригуванням самого автора.Двадцять років знадобилося Леонтовичу, щоби створити досконалий твір. Композитор поклав мелодію на текст щедрівки, знаної ним з дитинства. Слова «Щедрика» сягають корінням дохристиянської доби, коли Новий рік відзначали ранньої весни з поверненням в Україну ластівок. Саме цим і пояснюється зміст строфи «прилетіла ластівочка, стала собі щебетати, господаря викликати».
Українська щедрівка широко використовується в рекламі, а її гумористичні версії фігурували в американських телесеріалах: «Південний парк», «Маппет Шоу», «Сімпсони», «Гріфіни», «Суботній вечір у прямому ефірі», «Менталіст», а також у кінофільмах: «Сам удома»; «Сам удома-2: Загублений у Нью-Йорку»; «Санта Клаус»; «У дзеркала два обличчя»; «Міцний горішок 2»; «Шепіт», «Гаррі Поттер», «Битва на гірляндах», «Французький зв‘язковий». Існують також польська, румунська, французька, португальська, німецька, іспанська, японська інтерпретації «Щедрика».
Але Миколі Леонтовичу не судилося спостерігати розквіт «Щедрика». За два місяці по тому, як український ансамбль представив щедрівку у Нью-Йорку, її автор раптово загинув від рук російського чекіста, Афанасія Грищенка. Історики досі сперечаються про те, чому чекісти вдалися до такого жорстокого акту. Напевне, можна сказати тільки одне: здобутки Леонтовича не вдасться поховати, ані знищити. Вони живуть і стали надбанням не одної нації, а всього світу.
За матеріалами сайту - "Дивись.info "
