До Дня пам'яті та примирення і 76-ї річниці перемоги над нацизмом у Другій світовій війні

Патріотичний альманах

  "Прапор Перемоги Олексія Береста"

Уродженець Охтирщини Олексій Берест – людина героїчної долі

Доля героя радянсько-німецької війни Олексія Береста є надзвичайно символічною в багатьох моментах. Вона може символізувати собою життєвий шлях того покоління українців, героїзмом та вміннями яких було отримано перемогу. Олексій Берест відомий насамперед тим, що під свинцевими кулями і неймовірним вогнем він, українець Олексій Берест, штурмував останні горішні поверхи головної ворожої цитаделі, аби на самісінькій верхівці Рейхстагу прив’язати солдатським паском прапор Перемоги, що поставив масштабну крапку у кривавому протистоянні з ворогом. Але це лише один, хоча, мабуть, найяскравіший епізод його непростого життя.

 Народився 9 березня 1921 року у селі Горяйстівка Охтирського району на Сумщині у селянській родині. Батьки мали шістнадцятеро дітей, сім’я була весела, хоч і бідна. Та весела вдача не врятувала – у 30-ті роки Голодомор забрав і батьків, і сімох братів та сестер.

В одинадцять років залишився круглим сиротою. Опіку над дітьми взяли найстарші сестри. У школі вчився добре, мав хорошу пам’ять, але семи класів так і не закінчив, оскільки весною і осінню пропускав заняття, щоб допомагати сестрам на городі. Щороку під час літніх канікул допомагав дорослим у польових роботах, на збиранні врожаю,16-річним Олексій  почав трудову діяльність в колгоспі трактористом. А в 1939 році добровольцем пішов у Червону Армію – на фінську війну, де здійснив свій перший (із зафіксованих у документах) героїчний вчинок – врятував життя командира. Другу світову війну зустрів уже досвідченим і мужнім бійцем зенітного батальйону, в якому його обрали своїм парторгом.

Прапор Перемоги Олексія Береста 

У німецькій столиці кожен дім був опорним пунктом, та для наших військ найважливішим об’єктом був рейхстаг. Приміщення рейхстагу гітлерівці підготували до кругової оборони. Вікна і двері замуровані цеглою, зяють лише амбразури і бійниці. Тільки-но розвиднилось, почалась артпідготовка. Загриміли гармати, "катюші", великокаліберні снаряди вищерблювали камінь, але будинок стояв. Тріскались і осідали від куль дзеркала, гучно падали кришталеві люстри, розколювались мармурові скульптури, все гриміло від зривів гранат. Зав’язався жорстокий бій за кожен метр, кожну кімнату, кожен поверх. 

Олексій зголосився добровольцем супроводжувати сержантів Єгорова і Кантарію на купол Рейхстагу, ще не відбитого в захисників – німецьких солдатів.  Замполіт батальйону 24-річний Олексій Берест був кремезний високого зросту, він ішов попереду і прокладав дорогу прапороносцям. На другому поверсі заторохтіли автомати, розірвалось кілька гранат, та німецька група була швидко ліквідована. Артилерійськими снарядами сходи в окремих місцях були розбиті. Доводилось ставати один одному на плечі і вже по цьому ланцюгу підніматись прапороносцям вище. На дах вилізли всі троє, міцно закріпили прапор, який враз затріпотів на весняному вітрі.
Це сталося 30 квітня 1945 року приблизно о десятій вечора. Але на цьому бойова епопея Береста не закінчилася. Вранці німці знову ринулись в контратаку, та вибити наших бійців їм не вдалось. Тоді фашисти запалили меблі в одному із залів. Диміли килими і крісла, дерев’яні панелі стін і підлога. Полум’я швидко охопило частину приміщення. Але бійці його не залишили, загнали німців у підвал. Під кінець дня фашисти викинули білий прапор і попросили переговорів. При цьому виставили умову, оскільки в них у підвалі генерал і полковники, делегацію на переговорах повинен очолити офіцер не нижче полковника. У приміщенні за званням вище капітана нікого не було. На переговори випало йти Бересту. Він змив з обличчя сажу й пил, нашвидкуруч підшив білий підкомірець до гімнастерки, вдягнув чиюсь шкіряну куртку, щоб прикрити лейтенантські погони і новий кашкет з червоною околичкою. За ад’ютанта з Берестом пішов командир батальйону капітан С.Неустроєв, знявши пропалену місцями куфайку, щоб видно було бойові ордени. Переговори тривали понад дві години. Німецький представник кілька разів ходив з кимсь радитись, німці тягнули час. Нарешті погодились на капітуляцію. Вранці 2 травня 1945 року німці викинули білий прапор і капітулювали. З підвалу потягнулись групи німецьких солдатів і офіцерів. Півтори години бліді, з понуреними обличчями, вони йшли повільно, піднявши догори руки. Їх було понад 1650 осіб, внизу залишилось майже 500 поранених.  Це зберегло сотні, якщо не тисячі життів радянських воїнів, серед яких було чимало українців. 

    Падіння Берліна підтверджував Прапор Перемоги. Він був прострелений у кількох місцях, кулею розколоте древко – то німці намагались його зрізати вогнем. Але не вдалося. М.Єгоров і М.Кантарія знову, вже збираючись по металевих ребрах купола, в яких залишились осколки скла, що різали їм руки, перенесли прапор на вершину рейхстагу і встановили його там. Рейхстаг (головний символ фашистської Німеччини) цього дня став місцем паломництва. Під час жорстоких боїв за нього загинули тисячі солдатів і офіцерів — з обох сторін. Але взяття Рейхстагу вважалося тріумфальним фіналом війни, з яким і досі асоціюється взяття Берліна і загалом перемога над фашистською Німеччиною. Усім хотілось подивитися на нього, розписатись на його стінах.Троє прапороносців були представлені командуванням до звання Герой Радянського Союзу, однак Берест був викреслений з нагородного списку за встановлення прапора Перемоги. За однією з версій це зробив особисто генерал Г. Жуков, який недолюблював політпрацівників, за іншою вірогіднішою герой-українець, що підіймав прапор над Рейхстагом, у державну політику колишнього СРСР явно не вписувався.

Третій подвиг героя

Після війни в 1970 році Олексій Прокопович проводжав онука з дитячого садочку. В них на очах маленька дівчинка впала на залізничні шляхи, фактично під потяг. З десятків присутніх людей встиг зреагувати лише Берест – за лічені долі секунди він виштовхнув дитину, але сам потрапив під локомотив. Його ще можна було врятувати, він навіть зміг поборотися за життя в лікарні. Але туди його відвезли занадто пізно. «Швидка» їхала більше трьох годин (!). «Рідний» совдеп в останній раз «віддячив» людині, що підняла червоний прапор над Рейхстагом…4 листопада 1970 року о четвертій ранку, не приходячи до свідомості, Олексій Прокопович Берест помер. Похований на кладовищі селища Александрівка на околиці міста Ростов-на-Дону.

Указом Президента України Віктора Ющенко № 753/2005 від 6 травня 2005 року за бойову відвагу у Великій Вітчизняній війні 1941–1945 років, особисту мужність і героїзм, виявлені в Берлінській операції та встановленні Прапора Перемоги над Рейхстагом уродженцю села Горяйстівка Охтирського району Сумської області Олексію Прокоповичу Бересту посмертно присвоєно звання Герой України з удостоєнням ордена "Золота Зірка".

У музеї заводу "Ростсільмаш", де Олексій Берест працював бригадиром сталеливарного цеху, зберігаються зібрані про нього матеріали. На території заводу йому встановлено бюст. На прохідній заводу і на будинку, де він жив останні роки встановлені меморіальні дошки. У місті Ростов-на-Дону його ім'ям названо вулицю у Першотравневому районі, а також загальноосвітню школу № 7. Один з 16 барельєфів комплексу "Місто військової слави" у Ростові-на-Дону присвячений Олексію Бересту. 

25 серпня 2005 року у місті Охтирка Сумської області йому встановлено пам'ятник. У червні 2009 року  вулиці міста Суми і Охтирки отримали ім'я Олексія Береста; 2 вересня 2009 року на одному з будинків цієї вулиці в Сумах йому відкрито меморіальну дошку.

Нагороджений орденами Червоного Прапора (22.08.1946), Вітчизняної війни І ступеня (19.05.1945), Червоної Зірки (19.03.1945), медалями.

Доля Олексія Прокоповича Береста повинна стати важливим символом. Все життя він поводив себе мужньо та шляхетно: захищав підлеглих в страшні роки війни, здійснював військові подвиги, боровся за справедливість, піклувався про близьких та загинув, рятуючи безпорадну дитину. Він прожив життя, як належить справжньому сину козацького роду.

Його життя нагадує нам про найкращі риси старшого покоління українців, які пережили трагічні роки Другої світової війни, але водночас попереджає нас про те, що гідно прожити життя навіть найкращі герої з нашого народу зможуть лише в національній, демократично незалежній державі.
До уваги читачів відео про Охтирчанина героя.

 

 

Джерела: https://libsumy.com/

https://uinp.gov.ua/pres-centr/novyny/informaciyni-materialy-do-dnya-pamyati-ta-prymyrennya-ta-dnya-peremogy-nad-nacyzmom-u-drugiy-svitoviy-viyni