}

Пошук у блозі

Казка для дітей в соціальній ізоляції

Казка для дітей в соціальній ізоляції 
"Чому мені не можна до бабусі?" 


Ця казка – для дітей на карантині, для дітей, що опинилися в соціальній ізоляції через пандемію коронавірусу.

Ця історія допоможе хоч трохи пояснити дитині, що відбувається навкруги та дасть Вашій дитині відчути, що вона не одна в цій ситуації.
Їжачок Лапа запитує також:
- Чому дитячий садочок закритий?
- Чому мені не можна до бабусі?
- І коли все буде як і раніше?

«Немає часу на поразку...» 

(Ліна Костенко)

 До 90 років від дня народження Ліни Василівни Костенко (1930), української поетеси



Поезія - рідна сестра моя,
А правда людська - наша мати.
Ліна Костенко
Світ поезії Ліни Костенко особливий і дуже різноманітний: духовні цінності, краса життя і природи, любов і розчарування, доля України. Єдине, чого в них немає, так це нарікань на долю, хоча життя поетеси склалося досить нелегко.


Я вибрала долю собі сама.
І що зі мною не станеться, -
У мене жодних претензій нема
до Долі - моєї обраниці.
                                              Ліна Костенко 

Ліна Костенко є видатною сучасною українською поетесою, своїм життям і творчістю вона засвідчує несхитну мужність, палку любов до України. Вона — одна з тих митців, хто не втратив людської гідності в часи переслідувань, не йшов на компроміс з владою, бо свою позицію поетеса завжди виражала прямо і відкрито: «...не боюсь донощика в трактирі, бо все кажу у вічі королю».
  На сьогодні Ліна Костенко — автор понад десяти поетичних книг, серед яких найвідоміші: «Мандрівка серця» (1961), «Над берегами вічної ріки» (1977), «Неповторність» (1980), «Сад нетанучих скульптур» (1987), «Вибране» (1989), «Річка Геракліта» (2011, вибране, а також нові вірші), «Мадонна перехресть» (2011, нові, а також раніше не друковані вірші); історичних віршованих романів «Маруся Чурай» (1979), «Берестечко» (1999, перевидання 2010), прозового роману «Записки українського самашедшого» (2010) тощо.
 Твори української авторки перекладені багатьма мовами світу. Вони неодноразово входили до закордонних антологій і збірників, а також видані окремими книгами.
 Ліна Костенко — лауреат престижних премій, зокрема — Міжнародної літературно-мистецької премії імені Олени Теліги (2000), Міжнародної премії Фонду Омеляна і Тетяни Антоновичів, премії імені Франческо Петрарки, якою відзначено її книжку «Ілюстрації» (в перекладі італійською мовою, 1994). У дипломі зазначено : «Спеціальна премія світовій поетесі Ліні Костенко». У 1998 р. у Торонто Л. Костенко здобула найвищу відзнаку Світового конгресу українців — медаль Святого Володимира.
 Ліна Костенко — справжній майстер художнього слова. ЇЇ поезія — це приклад самовідданого і шляхетного служіння народові. Вона пробуджує почуття добра і справедливості, творить у людині людину, по — філософськи осмислює зміст життєвих проблем. Філософська лірика Л. Костенко — велика частина поетичного доробку автора. Усі найважливіші філософські питання так чи інакше порушено в її творах: це й питання сенсу людського життя, швидкоплинності часу, діалектики духовного та матеріального.

Вірші Ліни Костенко:

Повчають :" Не бий на сполох в невідлитий дзвін " ; 

Тривожаться: " Чи нас Господь почує усіх разом,
                                   Коли так просить кожен про своє " ;

Вселяють  впевненість: " Немає часу на поразку";

Вчать: " Поразка - це наука .. ніяка перемога так не вчитись " ;

Застерігають: Здушили сльози – не виходь на люди. Болить душа – не виявляй на вид " ;

Надихають: " Лиш храм збудуй, а люди в нього прийдуть " ;

Вчать ніжності і любові: " Я думаю про Вас. Я знаю, що Ви є,
                                                           Моя душа й від цього Вже світає " .

Душа людини - її крила 

"Крила" – це найвідоміша частина великої поезії Ліни Костенко "Чайка на крижині". Головне в людині - душа, яка має крила. Духовно багата людина може все, вона літає, тоді вона вільна і сильна. 
А й правда, крилатим ґрунту не треба.
Землі немає, то буде небо.
Немає поля, то буде воля.
Немає пари, то будуть хмари.
В цьому, напевно, правда пташина…
А як же людина? А що ж людина?
Живе на землі. Сама не літає.
А крила має. А крила має!
Вони, ті крила, не з пуху-пір'я,
А з правди, чесноти і довір'я.
У кого – з вірності у коханні.
У кого – з вічного поривання.
У кого – з щирості до роботи.
У кого – з щедрості на турботи.
У кого – з пісні, або з надії,
Або з поезії, або з мрії.
Людина нібито не літає…
А крила має. А крила має!

Запрошую читачів до віртуальної літературної ігротеки.

Відновіть вірш Ліни Костенко "Крила"

  

Максиму Тадейовичу Рильському виповнюється 125 років


Неси до людей всі думки, почуття і слова -
І серце твоє не згорить, не замовкне, не згасне.
М. Рильський
 19 березня класику української літератури, майстру української поезії, мудрецю із золотим серцем Максиму Тадейовичу Рильському виповнюється 125 років від дня народження.

     Один з визначних митців України ХХ століття, академік АН УРСР  Максим Тадейович Рильський (1895–1964), увійшов в історію української культури як поет, автор текстів до музичних творів, мовознавець, перекладач, громадський діяч, талановитий лібретист, літературний редактор музичних полотен, проповідник гуманістичних, загальнолюдських цінностей, що не втрачають свого вагомого значення і сьогодні. Писати Рильський почав рано. Перший його вірш надруковано 1907 року, а перша юнацька збірка поезій «На білих островах» вийшла 1910 року. Першою вже зрілою, що засвідчила появу видатного поета, була збірка «Під осінніми зорями» (1918). У літературних колах Максим Рильський належав до групи «неокласиків» – художньої школи українських поетів, зорієнтованої на античну класику, на продовження гуманістичних традицій європейської поезії нового часу.
      За свою творчу діяльність Рильський не уникнув нападів офіційної критики, що врешті закінчилися арештом НКВС у 1931 році, після чого він майже рік просидів у Лук’янівській в’язниці.Політичний клімат тоталітарної держави обмежував творчу свободу поета. 
     Його творче відродження припадає на пам’ятну «відлигу» в житті суспільства, що почалася в середині 50-х років. Поетичні збірки цього останнього періоду в житті Максима Рильського – «Троянди й виноград», «Далекі небосхили» (1959), «Голосіївська осінь» (1959) та інші.
За видатні заслуги в розвитку науки і культури Рильського було обрано академіком АН УРСР, а згодом і АН СРСР. Він очолював Спілку письменників України (1943-1946), був директором академічного інституту мистецтва, фольклору й етнографії.
1972 року постановою Ради Міністрів УРСР була заснована щорічна премія імені Рильського за найкращий художній переклад.