}

Пошук у блозі

Урок пам'яті «Чорнобиль: трагедія, подвиг, пам’ять...»

Хай стане мир міцнішим у стократ,
Хай над землею чисте небо буде.
Чорнобиль – попередження, набат,
Його уроків людство не забуде!
Вже 35 років Україна живе з болем Чорнобиля. Це проблема, що торкнулась майже кожної української сім’ї та всього світу. Серед усіх трагедій, які пережило людство, чорнобильська катастрофа не має аналогів за масштабами рукотворного забруднення екологічної сфери, негативного впливу на здоров’я, психіку людей, їх соціальні, економічні і побутові умови життя.
Та чи знаємо ми достатньо про Чорнобиль, його минуле, сучасне й майбутнє?
Аварія на Чорнобильській атомній електростанції (ЧАЕС) 26 квітня 1986 року – найбільша в історії людства техногенна катастрофа з епіцентром за 100 кілометрів від Києва. Вона поставила перед людським суспільством безліч проблем, які й досі повністю не вирішені, адже сумарна радіація ізотопів, викинутих в повітря внаслідок аварії в Чорнобилі, була в 30-40 разів більшою, ніж під час вибуху атомної бомби в Хіросімі.
Участь у гасінні пожежі на ЧАЕС брали 240 тис. осіб. Усі вони отримали високі дози радіації. Однак саме пожежникам вдалося врятувати населення прилеглих територій України, Білорусії і Росії та запобігти ще більш масштабної катастрофи – сильного водневого вибуху, який міг стати наступним етапом трагедії. Отже, Чорнобиль – це страшний, повчальний урок для всього людства.
Вшановуючи героїзм пожежників, персоналу Чорнобильської атомної електростанції, військовослужбовців, будівельників, учених, медиків, які брали участь у ліквідації наслідків аварії на ЧАЕС та з нагоди 35-х роковин події найбільшої техногенної катастрофи в  бібліотеці ЗОШ І-ІІ ступенів №9  підготовлено мультимедійну презентацію «Чорнобиль: трагедія, подвиг, пам’ять...»

Всеукраїнська школа онлайн. Відеолекторій "Чорнобиль: трагедія, подвиг, пам'ять...": урок пам'яті до 35-х роковин Чорнобильської катастрофи.
Джерело:https://www.youtube.com/watch?v=2XU0W8g1T00

Бібліотревелог - знайомство з книжками й біографіями найкращих дитячих письменників світу (до Всесвітнього дня книги та авторського права)

Книга – один з важливих витоків радості мислення. 
(В.А.Сухомлинський)
      Сьогодні, коли без Інтернету та цифрових технологій важко уявити собі життя та роботу, здається, що книга відступає на другий план. Але це зовсім не так. Книга була і залишається незамінним супутником людини, її мовчазним радником, всезнаючим помічником, невичерпним джерелом мудрості. 
   Дата святкування Всесвітнього дня книг та авторського права, який увійшов у міжнародний календар за рішенням ЮНЕСКО в 1995 році - 23 квітня. У цей день народились такі видатні письменники, як Моріс Дрюон, Володимир Набоков, Андрій Курков, Григорій Тютюнник, а також покинули світ такі знамениті і відомі автори, як Мігель де Сервантес Сааведра, Вільям Шекспір, Інка Гарсіласо де ла Вега, Михайло Коцюбинський. Тому природно, що саме цей день, за пропозицією Міжнародної Асоціації Книговидавництв, був обраний Всесвітнім днем книги, який нині святкують у 190 країнах світу.
    Знайомся з 33-ма лауреатами Міжнародної премії імені Ганса Крістіана Андерсена. Це найпрестижніша нагорода в галузі дитячої літератури, яку позаочі називають малою Нобелівською премією, нею нагороджують вже 65 років дитячих письменників, а від 1966 року – і художників-ілюстраторів дитячих книг.
      Анотації до книг, екранізації, цікаві факти про письменників, ігри, інтерв’ю, буктрейлери – все це ви знайдете в бібліотревелозі «Титуловані казкарі з усього світу».  Завдяки йому, ви дізнаєтеся трохи більше про знаменитих за межами нашої країни дитячих письменників та їхні найкращі книги. А ще знайдете посилання на екранізації, рецензії, дивовижні факти, пов’язані з їхньою творчістю.
    Цей інтерактивний продукт стане в пригоді фахівцям під час підготовки до уроків, при проведенні тематичних заходів, а також урізноманітнить дозвілля віддалених користувачів-дітей.
Джерело сайт Черкаської обласної бібліотеки для дітей.:http://chobd.ck.ua/index.php

22 квітня відзначається Всесвітній День Землі – найбільше міжнародне екологічне свято

Інформаційний дайджест 
День 22 квітня – нагадування про екологічні катастрофи, день, коли кожна людина має можливість замислитися над тим, що вона може зробити для вирішення екологічних проблем.

У День Землі в різних країнах, за традицією, лунає Дзвін Миру, закликаючи людей Землі відчути всепланетну спільність і докласти зусиль до захисту миру на планеті та збереження краси нашого спільного дому.

Нашу голубу планету часто порівнюють з величезним космічним кораблем, який летить просторами Всесвіту.  А людство – екіпаж цього корабля.

Людина і природа
Завдяки досягненням науки і техніки людина дістала в свої руки могутні засоби впливу на природу.Вона почала брати від природи все, не думаючи про наслідки.

І нині суперечності між людиною та природою настільки загострилися, що цим самим викликали незворотні негативні процеси, загрозу самому життю на планеті.

Люди обурюються, коли бачать, як ріки перетворюються на стічні канави, всихає з дитинства знайомий ліс, задихається без води земля. Але ж це робимо ми, люди… І як казав Жан Ламарк: «Інколи здається, що призначення людини полягає в тому, щоб знищити свій рід, попередньо зробивши земну кулю непридатною для життя».

Екологічні проблеми, з якими бореться увесь світ
Почати варто з того, що на всій планеті люди використовують у повсякденному житті неякісну воду, яку вони самі забруднюють.Прісна вода – це чудовий дар природи, найважливіший ресурс, який необхідно охороняти. Вода є основою життя.

Ще давні греки зазначали, що вода дорожча золота та олімпійських перемог. Однак люди про це забули. Річки називають артеріями планети. Але, на жаль, багато з них дуже забруднені. Річки міліють, пересихають, гинуть, забруднюються нафтопродуктами, пестицидами, сміттям.

Процедурі очищення приділяється дедалі більше уваги, однак цього недостатньо. Така вода шкодить не лише організму людини, а й усім іншим живим організмам.

Також дуже серйозною є проблема забруднення повітря. Україна викидає в атмосферу приблизно 6 мільйонів шкідливих речовин, а деякі інші країни мають набагато більші показники. Забруднення повітря призводить до виникнення певних хвороб та знищення озонового шару планети. В середньому людина споживає понад 500 л кисню на добу.
Легковий автомобіль на кожну тисячу кілометрів споживає стільки кисню, скільки людині потрібно на рік.
За останні сто років кількість вуглекислого газу в атмосфері збільшилася на 25%.
До складу вихлопних газів входить понад 200 отруйних речовин.
Коли ми говоримо про щось необхідне, то неодмінно зазначаємо: потрібне, як повітря. Або люди зроблять так, що в повітрі буде менше диму, або дим зробить так, що на Землі буде менше людей.
Земельні ресурси усієї планети поступово зменшуються через надмірне, недоцільне, та неправильне використання землі. Через зниження родючості поступово падає врожайність, а тому врешті решт усі країни можуть опинитися на межі голоду.
Ліси – джерело здоров’я та натхнення. «Той, хто рубає дерево лише тому, що йому подобається рубати, скорочує власне життя» - говорить старовинне прислів’я індіанців.
Щорічно зникає майже 6 млн. га тропічних лісів.
За один рік 1 га соснового лісу поглинає понад 30 т пилу.
В Україні площі лісів за століття зменшилися втричі.
Чисте довкілля – чисте сумління

З давніх часів перед людством стояла проблема сміття. Середньостатистичний житель міста викидає понад 350 кг твердих побутових відходів на рік. Сюди не входять промислові та будівельні відходи, яких викидають набагато більше. Усе це сміття потребує утилізації, тобто знищення або переробки.
Найпростіший і найдешевший спосіб – організація смітників. Вони займають великі площі, утворюють велику кількість отруйних речовин.

Спалювання сміття звільняє великі території, але призводить до потрапляння в атмосферу шкідливих речовин.
Найбільш ресурсозберігаючий спосіб – вторинна переробка сміття. Але цей спосіб потребує економічних затрат.У розвинених країнах на відходах заробляють гроші. Населення зобов’язують сортувати сміття, щоб дешевше було його переробляти. Переробка відходів дозволяє зберегти запаси мінеральних ресурсів. 

Що ми залишимо після себе?
Саме заходи на свято дня Землі спрямовані на усвідомлення цих проблем та їх вирішення. Якщо не звернути увагу на ці проблеми, то на планету чекає невтішний сценарій.
В Біблії написано: « А земля стане пустелею через вину жителів її, через плід діянь їх». Пам’ятайте! Щогодини на нашій планеті:
-800 га продуктивної землі стає пустелею,
- 2000 т кислотних дощів випадає в Північній півкулі,
- 5-6 видів тваринного чи рослинного світу зникають з лиця Землі.
Щохвилини:
- знищується понад 20 га тропічних лісів,
- знищується 50 т родючого грунту через неправильне використання,
- виділяється понад 1200 т СО2 в атмосферу.
Взагалі в Україні екологічна ситуація залишає бажати кращого, адже катастрофа на Чорнобильській АЕС мала свій поганий вплив.
Червона книга
Ідея створення Червоної книги належить англійському філософу Пітеру Скотту. Існує міжнародна Червона книга. Також подібні книги має кожна держава.

 До Червоної книги України занесено близько 380 видів рослин і тварин.
Пробач, Земля!
Ми усі дуже добре знаємо, як поводитись, щоб не нанести збитку природі, і багато говоримо про її захист. 

Але треба кожному почати із себе, душею відчути єдність з природою:
- бути обережним у лісі, щоб не зламати гілку, бо дереву боляче, воно живе;
- не залишати після себе сміття, бо землі боляче переносити таку неповагу до себе (скло, пляшки не перегнивають і залишаються виразки на тілі землі);
- обережно поводитись з вогнем, бо він може знищити цілі лісові масиви, поля.

Людино, люби і насолоджуйся природою, зігрій теплом свого серця, цінуй і бережи!

Природі потрібна твоя допомога. Надай її! Роби все для збереження життя на нашій планеті, адже вона така прекрасна!

Життям і добробутом людина зобов'язана насамперед землі-матінці.

Стародавня народна мудрість учить: «Держімося землі, бо земля держить нас».

115 років від дня народження Оксани Дмитрівни Іваненко


Віртуальна книжкова виставка - портрет

І.БІОГРАФІЯ
Народилася майбутня письменниця Оксана Іваненко 13 квітня 1906 року в Полтаві.

Оксана Дмитрівна - дочка журналіста та письменника Дмитра Олексійовича Іваненка і вчительки Лідії Миколаївни, сестра фізика-теоретика Дмитра Іваненка. В їхньому домі бабуся вела репетиторство з німецької та французької, мама – з інших предметів.

 Дмитро й Оксана радо сиділи на цих уроках. Чи варто дивуватися, що в чотири роки дівчинка могла читати, незабаром – писати, а в шість років почала видавати власний рукописний журнал «Гриб».

Рано вона навчилася редагувати часописи, адже батько випускав «Колокольчик» – газету для дітей. А ще допомагала домашня бібліотека, у якій було багато художньої, наукової та дитячої літератури. Відсутність радіо, телевізора теж була благом: діти збиралися в саду й читали вголос твори Г.Х.Андерсена, М. Гоголя, Т. Шевченка, дитячі журнали і майже все прочитане одразу перетворювали на веселі ігри, вистави. Родина жила недалеко від театру і не пропускала жодної вистави. Пройдуть роки і вже старенькі Дмитро й Оксана Іваненки напишуть про «щасливе дитинство». Оксана згадувала, що найбільше любила «грати в ляльки та писати повісті». 

Оксана мріяла стати вчителькою. Тому, коли в роки першої світової війни, мати організувала безкоштовну школу для біженців і робітників, дівчинка охоче допомагала їй у цій роботі.

А далі була гімназія, потім робітнича школа. У 1922 року Оксанка вступила до Полтавського інституту народної освіти. Збувається її мрія стати педагогом. Вдень вона працює в дитячому будинку, увечері – вчиться. Художньої літератури для дітей не вистачало і 16-річна Оксана пише для своїх маленьких вихованців вірші, казки, оповідання, п'єси. Навчаючись, публікує перші оповідання в журналі «Червоні діти» (1925р).

У 19 років дівчина вже підкорювала столицю: навчалася в Харківському інституті народної освіти, там познайомилася з Наталією Забілою, найближчою подругою всього життя. 
Влітку 1924 р. на канікулах, Оксана довідалася, що поблизу Полтави розташовано дитячу колонію, яку очолював добрий знайомий її матері, Антон Макаренко. Оксана Іваненко влаштувалася вихователькою у колонію і стала прообразом Оксани Варської, поетеси та педагога з роману «Педагогічна поема» А.С.Макаренка.
Це був час, коли серйозні радянські поети, письменники обговорювали тему шкідливості казок для дітей. Іваненко ж відстоювала необхідність народних, літературних казок, стала засновницею сучасної української літературної природознавчої казки. «Пишучи казку, я перевтілювалась абсолютно, жила мріями моїх героїв: пташок, комах, кисличок, берізки, верби. Я вже не могла думати про щось інше», – визнавала письменниця, чиї казки позначені науковою фантастичністю.
У серці Оксани змагалися педагогіка і художня література. Вона довго не могла віддати перевагу жодному із захоплень. Любов до дітей спонукала молоду вчительку вступити до аспірантури Українського науково-дослідницького інституту педагогіки і написати дисертацію «Дитяча літературна творчість». В 1930 році виходить перша книжка для дітей Оксани Іваненко «Майка та жабка».

Після закінчення навчання, Оксана Дмитрівна деякий час керує секцією дитячої літератури при інституті, налагоджує тісні зв’язки з дитячими бібліотеками, запрошує письменників на обговорення проблем дитячої літератури. Незабаром Оксану Дмитрівну запросили редактором у видавництво «Молодий більшовик», і вона відразу зрозуміла — оце її справжнє місце в житті: писати, організовувати, боротися за дитячу літературу.

У 1933 році Оксана Іваненко друкує першу казку «Сандалики, повна скорість!». За успіхи в розвитку дитячої літератури у 1939 р. письменницю було нагороджено орденом «Знак пошани».

Друга Світова війна не обминула сім’ю Оксани Іваненко: не повернувся з фронту чоловік (він загинув під Києвом у сорок першому). Евакуювавшись з малими дітьми і хворим батьком до Свердловська продовжувала писати, виступала по радіо. Восени сорок третього року Оксана Дмитрівна з дітьми, вже без батька, переїздить у Москву, а навесні сорок четвертого повертається у рідний Київ.

З 1947 по 1951 роки Оксана Дмитрівна була головним редактором журналу «Барвінок». 1974 року за здобутки в галузі дитячої літератури Оксана Іваненко стала лауреатом літературної премії імені Лесі Українки за повість «Рідні діти», роман «Тарасові шляхи»,та «Лісові казки».

Відома Оксана Дмитрівна і як перекладачка з російської, датської, французької мов. Особливо багато зробила вона для перекладу і популяризації казок Г. Х. Андерсена та братів Ґрімм.


За життя письменниці вийшло в світ близько 50 книжок для юних читачів. Серед них романи: «Марія», «Тарасові шляхи», повісті: «Друкар книжок небачених», «Рідні діти», «Богдан Хмельницький», казки: «Великі очі», «Лісові казки», «Куди літав журавлик», «Чудесна квітка», «Три бажання», оповідання: «Пошта прийшла», «Школа», «Життя коло смерті», «Чорний шлях», «Води з кринички» та інші.

17 грудні 1997 року на 92 році життя полинула у вічність душа майстрині художнього слова – Оксани Дмитрівни Іваненко. Похована на Байковому кладовищі.

ІІ. СПОГАДИ ПРО ПИСЬМЕННИЦЮ - КАЗКАРКУ
Юрій Мушкетик зауважив, що розпочинала свій творчий шлях Оксана Іваненко ще до Другої світової війни, коли “було багато донощиків, стукачів, підлості й усілякої гиді”. Та була й плеяда чудових, нині, на жаль, напівзабутих, письменників: Леонід Смілянський, Іван Сенченко, Анатолій Шиян, Кость Гордієнко, Оксана Іваненко… Вони служили добру, дітям та істині. Саме Оксана Дмитрівна серцем відчула дитячу душу, бо мала що сказати, адже кілька років працювала вихователькою в дитячій колонії імені Горького, пліч-о-пліч зі знаменитим Антоном Макаренком. Може, звідти почерпнула стільки непоказної доброти. Сама виховувала сина й тяжко хвору доньку, та ділилася з іншими останнім шматком хліба. “Її усмішка, щирість і приязнь заворожували”,— каже Юрій Михайлович, котрий був її сусідом по Кончі-Озерній і пам’ятає, як до неї приїжджали автобусом вихованці Бучанського дитбудинку. Над ним вона взяла шефство. Не на словах, а на ділі. Всіляко допомагала дітям війни. Приміром, усю свою грошову винагороду за премію імені Тараса Шевченка перевела на сиротинець. А коли одержала відзнаку Лесі Українки, під’їхала автобусом до Центрального універмагу, купила телевізор, набрала різних іграшок, одягу, цукерок… і попрямувала на Бучу.

Під час війни їздила по фронтах із бригадою артистів, читала твори українських письменників. Серед акторів лише вона мала орден “Знак пошани”. Отож конферансьє, коли треба було виходити на підмостки, кликав її з-за лаштунків: “Орден, на сцену!” Дуже любила вишиванки і носила їх повсякчас. Вони особливо відтінювали її українську вроду.


Письменник Віктор Костюченко згадав, як писав передмови до її творів. Була надвимоглива до слова. Почала роботу над “Тарасовими шляхами” ще в 1939-му, під час святкування 125-річчя від дня народження поета. Тоді з’явилося її оповідання “Чорний шлях”, якому судилося започаткувати знаменитий роман. Треба сказати, це були часи, коли багато шевченкознавців сиділи в тюрмах. Відбували свій строк Євген Шабліовський, Анатоль Костенко, Зінаїда Тулуб… Оксана ж Іваненко не злякалася, їздила всюди, де ступала нога українського генія. Двадцять п’ять літ витратила на те, щоб зібрати свідчення про його життя. Хоча знала, що над головою висить дамоклів меч. А ще з-під її пера вийшли повісті “Богдан Хмельницький” та “Друкар книжок небачених” про Івана Федорова. Отже, замолоду визначила пріоритети. І в досить поважному віці їздила по школах, виступала в бібліотеках. Дружила зі своїми ровесницями, посестрами по перу Наталею Забілою та Марією Пригарою. Частенько це “тріо” вояжувало по дитячих закладах.
ІІІ. ТВОРЧА СПАДЩИНА 
Авторка повістей:
  • «Друкар книжок небачених» (1947, про Івана Федоровича);
  • «Рідні діти» (1951);
  • «Богдан Хмельницький» (1954);
  • «Великий шум» (1967).
 Авторка романів:
  • «Тарасові шляхи» (1961, перші дві частини вийшли 1939; про Тараса Шевченка);
  • «Марія» (1973, 1988; про Марка Вовчка).
Перекладач:
Іваненко багато працювала в галузі художнього перекладу українською мовою. Серед перекладених творів:
  • «Тургенєв» Андре Моруа — книга про Івана Тургенєва та російську культуру 19 сторіччя з європейського погляду. Цей переклад вийшов 1977 року значно раніше російського;
  • «Малахітова шкатулка» Павла Бажова — з російської (1979);
  • «Сліпий музикант», «Діти підземелля» Володимира Короленка — з російської;
  • Казки Ганса Крістіана Андерсена — з данської.
  • Казки братів Грімм — з німецької.
Автор сценарію фільму «Гірська квітка» (1937), поставленому В. Т. Артеменком в Одесі.
Авторка книги спогадів «Завжди в житті» (1985).
Її твори видано п'ятитомником «Твори» (т. 1—5, 1984–1994).
Нагороди
Лауреат літературної премії імені Лесі Українки (1974; за повість «Рідні діти», роман «Тарасові шляхи» та «Лісові казки»).  
Лауреат Шевченківської премії (1986; за книгу «Завжди в житті»).
Нагороджена орденом Дружби народів, трьома орденами «Знак Пошани», медалями.
 ІV. ЧИТАТИ ТВОРИ

"Тарасові шляхи"
"Три бажання" «Тарасові шляхи»
Оксана Дмитрівна Іваненко: біографічні відомості.
Роман Оксани Іваненко «Марія» як перша художня полотнина про класика української літератури Марко Вовчка
Розповідь Оксани Іваненко про історію написання роману «Марія»
Ораз Міста у творчості О. Іваненко (на матеріалі казки «Чарівна квітка»)
Доля Оксани Іваненко
Уроки доброти Оксани Іваненко
Вислови Оксани Іваненко


WEB-БІБЛІОГРАФІЯ

Всі ми родом з дитинства : Оксана Іваненко [Електронний ресурс] // НБУшка : [веб-сайт]. – Режим доступу : https://nbukids.wordpress.com/2011/04/13/всі-ми-родом-з-дитинства-оксана-іванен/. – Заголовок з екрану.

Іваненко Оксана Дмитрівна [Електронний ресурс] // Вікіпедія : [веб-сайт]. – Режим доступу : https://uk.wikipedia.org/wiki/Іваненко_Оксана_Дмитрівна. – Заголовок з екрану.

Оксана Іваненко [Електронний ресурс] // Біографії : [веб-сайт]. – Режим доступу : www.ukrlit.vn.ua/biography/ivanenko1.html. – Заголовок з екрану.

Оксана Іваненко [Електронний ресурс] // Письменники України : [веб-сайт]. – Режим доступу : http://bobrino24.ucoz.ru/publ/izvestnye_ukrainskie_pisateli/oksana_ivanenko/1-1-0-33. – Заголовок з екрану.

Творчість О. Д. Іваненко [Електронний ресурс] // УкрЛіб : [веб-сайт]. – Режим доступу : http://www.ukrlib.com.ua/referats/printout.php?id=72. – Заголовок з екрану.

Джерело: https://oksanaivanenko.wordpress.com/#b8