}

Пошук у блозі

Показ дописів із міткою з дня народження Григорія Сковороди;. Показати всі дописи
Показ дописів із міткою з дня народження Григорія Сковороди;. Показати всі дописи

До річниці з дня народження Григорія Сковороди

 УКРАЇНСЬКИЙ СОКРАТ МАНДРІВНИК ЗА ЗНАННЯМИ  
ГРИГОРІЙ САВОВИЧ СКОВОРОДА

Серед імен, які викарбувані в невмирущій пам’яті людства, ім’я і Григорія Савича Сковороди – українського просвітителя-гуманіста, філософа, поета, педагога.  Життя Григорія Сковороди в наш час здається дивовижним, іноді навіть чудернацьким, адже його аскетичний спосіб життя не зовсім зрозумілий нам, його нащадкам, які вбачають сенс життя в матеріальних здобутках, у визнанні тощо. Ми, у гонитві за цінностями новітнього часу, на жаль забуваємо про дві простих істини – свободу та духовність. І якщо розповідь про життя та діяльність Сковороди сприятиме хоча б хвилинній подорожі у світ справжньої людської сутності, то справу, розпочату «мандрівним філософом» буде продовжено…
 
  Що відомо сучасному українцеві про Григорія Сковороду? Напевне, небагато... У кращому разі - стереотипний образ філософа з клунком на плечі, який мандрував від села до села, відаючи простому люду, як правдиво жити. У гіршому - лише те, що його портрет поміщено на п´ятсотгривневу купюру.
 
 Популярністю, як відомо, Сковорода користувався ще за життя. І не тільки серед мешканців слобожанських сіл та хуторів, до яких останні двадцять п´ять років свого життя мислитель доносив істину, а й серед української, російської та європейської інтелігенції, і навіть при царському дворі в Петербурзі. Уже в ті часи про життя і творчість Сковороди схвально відгукувались В. Каразин, Лев Толстой, І. Котляревський, М. Костомаров.
 
 Сам же Сковорода зовсім не переймався власною славою, тому відомості про його доволі незвичний спосіб життя та погляди, які суперечили думці церковної влади, і через які Григорій Савич позбувся свого часу посади викладача у Харківському колегіумі, доходили до його сучасників через усні перекази та окремі записи збирачів фольклору.
 
 Він захоплювався визвольною боротьбою під проводом Богдана Хмельницького, особливістю побудови його держави, з болем відгукувався про утиски українського народу Російською імперією та Російською Православною церквою. У політиці та вченнях останньої мислитель бачив багато такого, що суперечило Святому Письму. Він не боявся про це відверто говорити. Через свої, відмінні з церковною владою, погляди часто позбувався місця праці.

Але попри таку свою доволі чітку громадянську позицію Сковорода не вбачав у політичній боротьбі основи добробуту народу. Він навчав, що починати шлях до щастя треба із себе, перероджуючись з людини «тілесної» в людину «духовну». Лише в такий спосіб, а не силовим протистоянням, можна здобути справжню свободу.

Також, згідно з вченням філософа, людина може здобути справжню свободу, займаючись сродною (спорідненою) працею, тобто такою, яка найбільше з усіх їй підходить. Ця частина його світогляду як ніколи актуальна у наш час, час економістів, програмістів та юристів, коли людина обирає собі заняття не за внутрішнім покликанням, а за вимогою суспільства. Звісно, сродна праця до тебе зразу не прийде. Щоб її віднайти, треба багато працювати над собою, над самопізнанням, поступово позбуватися тих масок, які ми надягаємо, щоб догодити іншим.

 У філософії Сковороди дві передумови щастя: «Пізнай себе» і «Живи згідно з своєю натурою». Завдяки їм людина віднайде свою споріднену працю, а разом з нею свободу і щастя. «Щастя Г. Сковорода розумів як певний перманентний стан задоволення від виконання «спорідненої праці», наповнення людини духовністю, визволення від тенет навколишнього матеріального світу, стан свободи», зазначає дослідниця творчості філософа М. Закала. Інакше є загроза, примирившись із вимогами зовнішнього світу, втратити спокій внутрішній. «Людина, що йде шляхом неспорідненості, потрапляє в неволю» (М. Закала).

 «Пізнай самого себе!» – це передусім пізнати свою природу (власну сутність), збагнути вроджену життєву програму своєї душі (власну долю), а через себе – пізнати свій народ у світі питомої культури, осягнути земну Природу й усвідомити своє місце в Природі, Культурі, Світі та власною волею здійснити життєву програму своєї душі. Так учитель Сковорода готував учнів до самопізнання й самоосвіти – до самостійного здобування істинних дієвих знань через розвиток допитливості, наполегливості, критичного мислення, самосвідомості, а також – до життя по справедливості з усвідомленням обов’язку й відповідальності.

Стан душі, коли займаєшся тим, що вимагають, а не тим, що хочеться, Сковорода яскраво та доступно зображає у своїй «Байці про котів». Один із них, живучи на пасіці, задовольняється малим, що приносить йому улюблена робота, і при цьому почувається щасливим. Інший, хоч і хвалиться великим заробітком і почесною в селі посадою рибалки, та через свій страх перед глибиною, через свою неспорідненість з виконуваною роботою повністю позбувся нормального сну.

 Велике місце у своїх працях Сковорода приділяє Біблії. Він старається пояснити її слухачам і читачам для того, щоб вони вже тут, на землі, у повсякденному житті, могли користати з її вчення. Тим то й викликає несприйняття у церковної влади, яка використовувала Святе Письмо тільки для залякування народу, а не для здобуття ним духовної свободи.

Про стиль його життя перший біограф пише: «Уставав дуже рано, їв раз на день, без м’яса і риби, був завжди веселий, сильний, рухливий, з усього задоволений, до всіх добрий, усім готовий послужити. Поважав і любив добрих людей без різниці їх стану, навідувався до хворих, розважав сумних, ділився останнім з тим, хто нічого не мав». («Житіє Сковороди»).


 

Під кінець 70-х років XVIII ст., після різних конфліктів з владою, Григорій Сковорода обрав зовсім новий і незнаний до того стиль життя, а саме — мандрівку. І ця мандрівка тривала до самої смерті, майже тридцять років. Була вона повна пригод, оповита переказами й легендами. У ній ніколи не розлучався філософ із Біблією, сопілкою або флейтою і своїми писаннями. Слава про нього йшла всюди, і кожний, чи то пан, чи селянин хотів його побачити й почути. Тож аудиторія його була дуже численна і різнорідна, і всі розуміли його — речника великої правди.

Слава про Сковороду йшла так далеко, що про нього довідалась і цариця Катерина II, і забажала його побачити. Через свого поручника Потьомкіна вона послала Сковороді запрошення переселитись з України в Петербург. Посланець цариці застав Сковороду на краю дороги, де він відпочивав і грав на флейті, а недалеко нього паслась вівця того господаря, в якого філософ затримався.

Посланець передав йому запрошення цариці, але Сковорода, просто й спокійно дивлячись в очі посланцеві, заявив: «Скажіть цариці, що я не покину України — мені дудка й вівця дорожчі царського вінця».

Приятель і життєписець Сковороди Ковалинський теж засвідчував:

“Коли писав Сковорода для свого краю, то і вживав деколи української мови та правопису, вживаного в українському виговорі. Він любив завжди свою природжену мову. Дуже любив свій рідний край, свою любу Україну й коли відлучався за її межі, обов’язково прагнув скоріше туди повернутися і бажав там померти. Він висловлює це в багатьох місцях своїх творів. «Всяк должен узнать свой народ і в народі себе.”

Григорій Сковорода — один із найвідоміших українських філософів, педагогів та поетів. Він є автором таких відомих байок, як «Щука і Рак», «Орел і Черепаха» та «Бджола і Шершень». Їх також можна знайти у шкільній бібліотеці або за посиланням у електронному вигляді.