День Гідності і Свободи - 21 листопада

21 листопада 2013 року на Майдан Незалежності вийшло півтори тисячі людей - в знак протесту проти того, що тодішній президент Віктор Янукович відмовився підписувати угоду про асоційоване членство України в Європейському Союзі. Протест носив мирний характер до 30 листопада, коли кілька сотень активістів, переважно студентів, які залишалися на Майдані, вночі жорстоко не побила та не розігнала міліція. Тож 1 грудня в центр Києва з усієї України з’їхалися сотні тисяч людей, обурених міліцейським свавіллям, корупцією та узурпацією влади… Розпочався безперервний мітинг, який отримав назву Євромайдан та перетворився на Революцію Гідності.

Кілька фактів про цей час:

• Початок Революції Гідності співпав з 9-ю річницею Помаранчевої Революції. Народні протести проти рішення уряду Азарова, який вирішив призупинити процес євроінтеграції України, розпочалися увечері 21 листопада 2013 року. За 9 років до цього, 22 листопада 2004-го, люди вийшли на мітинг проти фальсифікацій результатів президентських виборів. І в 2004-му, і в 2013-му протестували проти дій Віктора Януковича.
• 100-метрового листа "донецькому султану" - Віктору Януковичу - написали активісти 27 листопада на Майдані Незалежності. Януковича закликали обрати євроінтеграцію, пояснювали, чому це треба зробити та давали поради уряду.
• "Живий євроланцюг" між Києвом та Перемишлем організували українські студенти 29 листопада - він почався у Києві і проліг через Житомир, Рівне, Львів і до Шегині на кордоні з Польщею. Довжина "ланцюга" становила 625 кілометрів, і він став другим в історії України з січня 1990 року, коли було створено подібний живий ланцюг на Акт Злуки.
• "Марш мільйона" пройшов 8 грудня у Києві - на Народне Віче на Майдані Незалежності зібралося понад мільйон людей. Вони прийняли рішення про початок блокування Адміністрації президента, Кабміну та інших установ.
• Михайлівський набат зазвучав після того, як у ніч з 10 на 11 грудня підрозділи внутрішніх військ і "Беркута" зробили спробу розігнати протестувальників на Майдані у Києві. Михайлівський Золотоверхий собор безперервно бив у дзвони - на той дзвін з усього міста стікалися мешканці. Диякон Михайлівського собору Іван Сидор отримав благословення у намісника монастиря ігумена Агапіта і побіг на дзвіницю. Пізніше він розповідав, що не знав насправді, як бити на сполох, адже останній раз таке відбувалося в 1240 році, коли під Києвом стояла татаро-монгольська орда. Але разом зі студентами-помічниками вклали у той передзвін всю душу, порвали чотири троса і стерли руки до мозолів. 
• 200-тисячний хор на Майдані Незалежності виконав 14 грудня державний гімн України. Співали близько 200 тисяч людей, які зібралися на площі, а супроводжували хор "вогнями" мобільних телефонів та ліхтариків.
• "Стіна плачу та боротьби" була споруджена тоді ж, у грудні, на Майдані. Із дерев'яних брусків створили огорожу, на кожному з них було написано назву населеного пункту, з якого приїхали люди до Києва. 
• "Вогнехреща" замість Водохрещі сталася на Майдані 19 січня 2014 року - мирний протест перейшов у відкрите збройне протистояння. Мітингувальники, розчаровані безрезультативністю віче  та обурені "диктаторськими законами", прийнятими Верховою Радою 16 січня, вирушили до Верховної Ради. На початку вулиці Грушевського дорогу їм перекрили підрозділи внутрішніх військ і "Беркута". Майданівці пішли на штурм силовиків - розпочалося жорстоке протистояння, на щастя, без жертв - поки що. Пізніше цю подію назвуть так і назвуть - "Вогнехреща".
• У пастку "Беркуту" потрапили майданівці 20 лютого 2014 року, після ряду трагічних подій. Спецпідрозділ, що всю ніч штурмував "Майдан", покинув позиції і рушив до вулиці Інститутської. Майданівці, які пішли слідом, потрапили під прицільний вогонь. Тоді кількість загиблих від куль снайперів зросла до десятків... Загалом на Майдані під час Революції Гідності загинули понад 100 осіб - їх згодом назвуть "Небесною Сотнею". 
• У понад 20 країнах світу підтримали Революцію Гідності - кампанії пройшли у Польщі, США, Канаді, Великобританії, Франції, Німеччині, Італії, Іспанії, Португалії, Австрії, Австралії, Бельгії, Грузії, Естонії, Литві, Норвегії, Швеції, Чехії та інших. Євромайдан став найбільшою проєвропейською демонстрацією в історії ЄС та найтривалішим мітингом в історії - він безперервно простояв 92 доби.

Голодомор — це геноцид української нації.Літературний огляд "Голодомор – нестихаючий біль України"

Голодомор — це геноцид української нації, вчинений в 1932–1933 роках. Він був скоєний керівництвом Радянського Союзу, щоб упокорити українців, остаточно ліквідувати український спротив режиму та спроби побудови самостійної, незалежної від Москви Української Держави. У 2006 році Законом України «Про Голодомор 1932–1933 років в Україні» Голодомор визнано геноцидом українського народу. Почуття національної ідентичності та індивідуалізму українського селянина суперечило ідеології Радянського Союзу і становило загрозу єдності та самому існуванню СРСР. Політика комуністичного тоталітарного режиму викликала опір українського народу.
Історики зафіксували близько 4 тис. масових виступів селян на початку 1930-х років проти колективізації, політики оподаткування, пограбування, терору та насильства. Небезпеку бунтів та повстань для існування СРСР добре усвідомлювали в Кремлі. Не бажаючи втратити Україну, радянський режим вибудував план винищення частини української нації, замаскований під плани здавання хліба державі. Йшлося про повне вилучення всіх запасів зерна, а потім конфіскацію інших продуктів харчування та майна як штрафи за невиконання плану. Перетворивши Україну на територію масового голоду, режим перекрив усі шляхи до порятунку. Об’єктом злочину геноциду стала українська нація, для послаблення якої сталінський тоталітарний режим геноцидом винищив українське селянство як питому частину нації і джерело її духовної та матеріальної сили.

Літературний огляд "Голодомор – нестихаючий біль України"

Вікторина до 135 річниці з дня народження О. Вишні

«Треба любити людину більше, ніж самого себе.

Тоді тільки ти маєш право сміятися».

Остап Вишня

Остап Вишня (Павло Губенко) народився 13 листопада 1889 року на хуторі Чечва біля села Грунь  на Полтавщині (нині – Охтирський район Сумської області) в багатодітній селянській сім’ї відставного солдата Михайла Кіндратовича Губенка та його дружини – Параскеви Олександрівни. Павло ріс шостою, допитливою й мрійливою дитиною, рано навчився читати і пішов до початкової школи, коли йому ще не виповнилося 6 років. З дитинства захоплювався творчістю земляка – Миколи Гоголя, книгу «Тарас Бульба» зачитав до дірок,  ім’я головного героя повісті Остап - узяв за псевдо, а  Вишня – бо любив вишні. Свій вибір псевдоніма письменник пояснював тим, що "Плід вишні солодкий і смачний, але водночас терпкий і кислуватий, саме таким і повинен бути доброзичливий сміх, а при потребі кісточкою з вишні затиснувши її у двох пучках, можна влучно стрельнути..."

     У Зіньківській школі вчився разом з Миколою Зеровим. Потому отримав медичну освіту, під час Першої світової війни працював у хірургічному відділенні Південно-Західної залізнці. Працюючи в лікарні, старанно займався самоосвітою, склав екстерном іспит за гімназію і в 1917 році став студентом історико-філологічного факультету Київського університету. Але революція 1917 року і початок громадянської війни не дозволили йому продовжити здобувати освіту.

При першій нагоді він  приєднується до визвольного руху українського народу. Письменник бере участь в боротьбі УНР як армійський фельдшер, лікує бійців, які отримали поранення, і хворих на тиф. Там він зблизився з багатьма офіцерами Української Галицької армії та Дієвої Армії УНР.  На 1919-й був  начальником медично-санітарного управління Міністерства залізниць УНР. У його розпорядженні були всі залізничні шпиталі, в яких лежали хворі офіцери і вояки.

   У 1920 р. Остапа Вишню вперше заарештували за активну патріотичну участь. Від розстрілу його врятував Василь Елан-Блакитний.

       1921 — опублікована усмішка «Чудака, їй-богу»  під псевдонімом Остап Вишня. Став основоположником жанру усмішки.

       1922 році Остап Вишня написав близько 80 усмішок і фейлетонів, в 1923 р. – понад 270. У           1926 році Остап Вишня опублікував збірку «Українізуємось». Згодом, за три роки вона була перевидана 5 разів.

       З 1923 до 1929 рр. вийшли такі найпопулярніші збірки: «Вишневі усмішки сільські», «Вишневі усмішки кримські», «Усмішки», «Вибрані твори». За популярністю і чисельністю тиражів його “Усмішки” поступалися тільки Шевченковому “Кобзареві”.

       Селяни відчували у Вишні свої друга і речника. Вони розуміли цього гумориста, що сам родився і виріс у сільській родині, не тільки з того, що він пише, а ще більше по тому, як він пише. Письменник змушував українців поглянути на самих себе з боку. Висміюючи всі негативні риси нації, він прагнув допомогти співвітчизникам позбутися вад, оскільки любив країну і людей дуже сильно.

     За два-три роки праці гумориста Вишня став найбільш знаним після Шевченка. Задля того, щоб читати Вишню, не один селянин ліквідував свою неписьменність, русифіковані робітники й службовці вчились читати українською мовою.

     У 1933 заарештували і звинуватили тероризмі і контрреволюційній діяльності. Його оголосили “ворогом народу” і на 10 років (1933-1943) заслали в сталінські табори недалеко від Воркути (за Північним полярним колом  - місцем вічної мерзлоти), які входили у структуру ГУЛАГу. Вишню звинувачували в тому, що він разом з товаришами готував замах на Павла Постишева, відомого на той час партійного функціонера. Хоча звинувачення і було відверто надуманим, під сильним тиском і тортурами в скоєнні злочину письменник зізнався, термін літератор відбув повністю. З грудня 1943 р. письменник вийшов на волю.

     У 1944 — він повернувся до літературної роботи, надрукувавши 26 лютого в газеті «Радянська Україна» усмішку «Зенітка», яка обійшла усі фронти і часто звучала по радіо. У постаті діда Свирида – головного героя твору, письменник показав кращі риси народного характеру. Ця гумореска ознаменувала початок другого періоду творчості гумориста.

      Після закінчення Другої світової війни Остап Вишня багато уваги приділяв перекладам творів із російської та світової класики . Крім того, він був членом редколегії журналу «Перець» і одним із найактивніших його співробітників, членом правління Спілки письменників України та інших громадських організацій республіки, учасником численних зустрічей із читачами. 

      До Вишні щодня приходили сотні листів з подяками, з проханнями допомогти проти різних кривд, різних бюрократів і органів влади. Мов до президента, пробивались до нього із найдальших закутків країни на аудієнцію.

      У 1955 його було реабілітовано, 28 вересня 1956 року гуморист помер.

      Остап Вишня –  справжній патріот своєї рідної землі. Читаючи Вишню, ми не тільки відпочиваємо, а й пізнаємо себе і свою країну. Це своєрідний культурний код українців, який передається з покоління в покоління. Письменник показав, що навіть у найскладніші часи можна зберегти оптимізм і почуття гумору, його гострі жарти і дотепні спостереження над життям українського села досі викликають щирий сміх та роздуми.

      Творчість Вишні мала великий вплив на українську культуру, а його твори перекладені багатьма мовами світу і досі користуються популярністю.

Джерела: https://dovidka.biz.ua/ostap-vishnya-biografiya-korotko; https://zno.if.ua/?https://osvita.ua/school/biography/91016/

Дізнатися більше про життя і творчість письменника можна з презентації «Остап Вишня. Король українського тиражу». https://drive.google.com/file/d/1tqnEn7Frzc755QHEl3xS4ztPe6-yy6hp/view