24 травня - День слов'янської писемності.Історична подорож

Історична подорож:

«Славетні люди слов’янські – Кирило і Мефодій» 

В вас мудрість вічна і любов жива...

А хтось же вас народжував, слова,
Хтось ті суцвіття звуків винаходив,
Що стали потім мовами народів.
Станіслав Тельнюк

Щороку 24 травня в усіх слов'янських країнах вшановують пам’ять святих Кирила і Мефодія, а також День слов’янської писемності та культури.

Цю дату обрано невипадково. Адже Православна церква саме 24 травня згадує і прославляє двох рівноапостольних святих – братів Кирила та Мефодія, видатних візантійських просвітителів. Вони дали поштовх для розвитку східнослов’янської писемності, яку було створено в IX ст., близько 862 року. Новий алфавіт отримав назву «кирилиця» на ім’я Костянтина, який, прийнявши чернецтво, став Кирилом, а старший брат Мефодій допомагав йому в цьому.

Вшанування пам’яті засновників слов’янської писемності й літератури має давню традицію: у Чехії свято на честь Кирила й Мефодія почали відзначати в 1349 році, у Болгарії – в 1851. В Україні на державному рівні свято відзначають з 2004 року, відповідно до Указу Президента.

Створення слов'янської писемності 

Шлях від перших спроб зафіксувати повідомлення за допомогою малюнків до писемності, яка використовує графічні знаки для відтворення окремих звуків мови, тривав багато тисячоліть. Кожний новий крок на цьому шляху ставав новим щаблем у розвитку людської думки.

Перший історик давньої слов'янської писемності Чорноризець Храбр, болгарський книжник, учений-чернець, який жив у X столітті, у книзі «Про письмена» розповідає про два етапи розвитку слов'янського письма.
Перший етап – коли слов'яни ще були язичниками, отож користувалися рисками й зарубками.
Другий етап – після прийняття християнства, коли вони почали писати римськими й грецькими письменами. І було так доти, поки великими просвітителями слов'ян – братами Кирилом і Мефодієм не був створений алфавіт. 

Мова, яку запровадили Кирило й Мефодій, стала мовою східнослов'янських народів, отже, й українського. За різними історичними джерелами, видатні просвітителі Кирило і Мефодій дали поштовх для розвитку східнослов’янської писемності, перекладаючи церковнослов'янською мовою богослужебні книги та Євангеліє. Окрім того, вони самі писали оригінальні твори слов'янською мовою, проповідували православ’я та відкривали при церквах школи, в яких готували учнів.

Саме вони заклали основу для подальшого удосконалення кирилиці, якою як національним алфавітом сьогодні користуються понад 250 млн. людей. Кирилиця лягла в основу сучасних слов’янських абеток – української, білоруської, сербської, болгарської, російської, і стала третім офіційним алфавітом Європейського Союзу після латини і грецького письма.та заклали основу для подальшого удосконалення кирилиці, якою як національним алфавітом сьогодні користуються понад 250 мільйонів людей і яка стала третім офіційним алфавітом Європейського Союзу після латини і грецького письма.

Як Кирило і Мефодій утворили слов'янську абетку
Перед Кирилом і Мефодієм було непросте завдання: створити слов'янську абетку на основі грецького алфавіту. Тож, існує два варіанти першої абетки: кирилиця і глаголиця.

Глаголиця 

Це досить своєрідний алфавіт, що складається з букв дуже складної, химерної форми.

Цілий ряд фактів свідчить про те, що більш давньою абеткою слід вважати глаголицю. Найдавніші пам'ятки (у тому числі "Київські листки") написані саме на глаголиці, до того ж написані більш архаічною мовою, близькою по фонетичному складу до мови південних слав”ян. На більшу давність глаголиці вказують також палимпсести (рукописи на пергамені, в яких старий текст стерто і замість нього написно новий). На всіх палімпсестах, що збереглись до наших днів, стерто глаголицю й новий текст написано кирилицею. Немає жодного палімпсеста, на якому була б зіскреблена кирилиця й по ній написана глаголиця. Найдавніші книги, написані глаголицею, дійшли до нас з XI ст.

Є й інші факти, що свідчать про більшу давність глаголиці, але перераховувати їх занадто довго. Отже, в сучасній слов'янистиці вже ніхто не сумнівається в тому, що Константин (після хрещення Кирил) та його брат Мефодій "переклали" звуки слов'янської мови на пергамент за допомогою тієї абетки, яку сьогодні прийнято називати глаголицею.

Пізніше (скоріш за все, на соборі в Преславі, в столиці болгарського царя Сімеона в 893 р.) з'явилася кирилиця, котра з часом витіснила глаголицю в усіх слов'янських країнах, за виключенням Північної Далмациї (адріатичне узбережжя), де хорвати-католики продовжували писати глаголицею до цього часу. 

Кирилиця
За рукописами XI століття кирилиця мала 43 літери. В основі її лежав грецький алфавіт. Для звуків, однакових у слов'янському та грецькою мовами, використовувалися грецькі літери. Для звуків, властивих лише слов'янської мови, було створено 19 знаків простої форми.

В кирилиці літери мають більш просту та зрозумілу для нас форму. Яка абетка була винайдена Константином, ми не знаємо, але саме кирилиця є основою нашого українського алфавіту. Кирилиця проіснувала практично без змін до часів Петра Першого, коли було внесено зміни в обриси деяких літер, а 11 з них були взагалі виключені з алфавіту. Новий алфавіт став бідніший за змістом, але простіше та більш придатніший для друку різноманітних цивільних ділових паперів. Він й отримав назву “ цивільний ”.
Найдавнішою з нині відомих датованою кириличною пам'яткою є напис 931 року в скельному монастирі біля села Крепча в Болгарії. А найдавніші пергаментні кириличні рукописи:
Савина книга (Савине Євангеліє) кінця 10 або початку 11 століття, Супрасльський збірник 11 століття, Енинський апостол 11 століття.
Додамо, що найдавнішою точно датованою кириличною книгою є давньоруське Остромирове Євангеліє 1056 – 1057 років. Найстаріша книга на Русі, зберігається в Санкт-Петербурзі, в бібліотеці Російської Академії наук.
Здобутки рівноапостольних Кирила і Мефодія стали тим культурним підґрунтям, з якого поширилося християнство. Вшанування пам'яті засновників слов'янської писемності й літератури має давню традицію: у Чехії свято на честь Кирила й Мефодія почали відзначати в 1349 році, у Болгарії – в 1851.
В Україні ім'я Кирила і Мефодія мала перша українська політична організація в Києві – Кирило-Мефодіївське братство (1845–1846), а відзначають свято на державному рівні з 2004 року.

Молода європейська держава Україна із здобуттям своєї незалежності також вшановує слов'янських учителів, чий науковий подвиг свого часу сприяв майбутньому становленню й української писемності. Під час присяги першого президента України Леоніда Кравчука на вірність народові України поряд з Конституцією та Актом проголошення незалежності України лежала розкішно оздоблена рукописна книга. Це було Пересопницьке Євангеліє – перший відомий дотепер з перекладів євангельського тексту літературно-писемною мовою переклад, який зробили Кирило і Мефодій.

 

За джерелами: ttps://education.24tv.ua/den-slovyanskoyi-pisemnosti-kulturi-istoriya-novini-ukrayini_n1633986
https://day.kyiv.ua/uk/article/istoriya-i-ya/mova-nashogo-pervoslova-2
https://kpi.ua/12-05-24

https://www.dilovamova.com/index.php?page=10&holiday=113

ВСЕСВІТНЬОМУ ДНЮ ВИШИВАНКИ – 15 років!

Зберігаєте культуру – зберігаєте себе!

20 травня ВСЕСВІТНЬОМУ ДНЮ ВИШИВАНКИ – 15 років! Сьогоднішня дата покликана зберегти споконвічні народні традиції створення та носіння етнічного вишитого українського одягу, і кожен охочий може долучитися до святкування, одягнувши вишиванку.
Вишиванка з давніх - давен є основним елементом українського національного одягу. Вишиті візерунками сорочки – відображення цінностей, традицій, культури та історії нашого народу.
День вишиванки не є офіційним святом. 15 років тому, тобто у 2006 році, студентка Чернівецького національного університету імені Юрія Федьковича Леся Воронюк започаткувала акцію "Всесвітній день вишиванки". 

Дівчина запропонувала студентам одного дня одягнути вишиванки. На цю ініціативу відгукнулося декілька десятків студентів та викладачів факультету. Однак щороку масштаби святкувань зростали й нині День вишиванки відзначають також і за межами нашої держави.
Як уже склалося, цього травневого дня люди намагаються вдягати національне вбрання на роботу, на навчання або ж, наприклад, на зустріч із друзями. Окрім того, за ініціативи тих же студентів, громадських та культурних діячів можуть проводитися концерти, хода, конкурси та ярмарки.

Цікавинки про українську вишиванку
· Здавна для українців вишиванка відігравала не стільки функцію одягу, як була своєрідним оберегом від різного зла. Тому візерунки на сорочках та сукнях наносили на рукави, коміри і поділ.
· Своїми особливими узорами та поєднанням кольорів на вишиванках може похвалитися не лише кожен регіон України, а й навіть окремі села. Сорочки можуть відрізнятися за фасоном, кольором, візерунком.
· Узори вишивки загалом можна поділити на три великі групи: геометричні, рослинні, тваринні та антропоморфні (такий, що нагадує людину) орнаменти. Рослинні традиційно вишивали на жіночому вишитому одязі, геометричні – на чоловічому.
· Існує понад 250 швів, які базуються на 20-ти видах техніки вишивання. Найпопулярнішими є мережання, низь, гладь.
· Раніше вишивання було виключно жіночим заняттям. Перш ніж братися за роботу дівчина зазвичай постилася, молилася і мила руки.
· Надзвичайно тонка вишивка "білим на білому" на натільних сорочках була поширена серед європейської знаті й української шляхти.
· Тривалий час вишивка була своєрідною візиткою людини. За орнаментом і кольорами можна було дізнатися про її вік, сімейний стан, соціальний статус. Приміром, сорочку із вишитими квітами носили лише молоді дівчата.

Українці ніколи не носили вишиванок щодня. У час, коли не було сучасних пральних засобів і пральних машин, а на створення однієї сорочки витрачалися місяці, дуже не практично було щодня красуватися у вишитій сорочці. Цікавим фактом є те, що сорочки для буднів так і називалися – «буденками». Вони зовсім нічим не прикрашалися.
Неймовірно цікавим є факт, що підготовку до вишивки рукодільниці Полтавщини, звідки походить унікальна техніка «білим по білому», розпочинали за 3 роки до початку створення візерунку. Головним, цікавим і найтривалішим процесом ставало вибілювання ниток. Хімічних відбілювачів на кшталт сучасного хлору чи «Vanish» не існувало. А хотілося ж отримати сліпучу білизну морозного візерунка. Тоді полтавські вишивальниці вигадали цікаву річ: розстилати нитки на березі річок у найбільшу спеку. Так 4 стихії (вода-сонце-повітря-земля) заряджали нитки. Та й із практичної точки зору, річка добре відбивала сонячні промені, тому пряжа природно вигорала до білосніжного відтінку.
Вивчайте та зберігайте наші символи й культуру загалом, бо таким чином ви зберігаєте себе. Вивчати історію вишивки, стикаючись із цікавими фактами, – захоплююче заняття.

Вікторина до Всесвітнього дня вишиванки