115 років від дня народження Оксани Дмитрівни Іваненко

Віртуальна книжкова виставка - портрет

І.БІОГРАФІЯ

Народилася майбутня письменниця Оксана Іваненко 13 квітня 1906 року в Полтаві.

Оксана Дмитрівна - дочка журналіста та письменника Дмитра Олексійовича Іваненка і вчительки Лідії Миколаївни, сестра фізика-теоретика Дмитра Іваненка. В їхньому домі бабуся вела репетиторство з німецької та французької, мама – з інших предметів.

 Дмитро й Оксана радо сиділи на цих уроках. Чи варто дивуватися, що в чотири роки дівчинка могла читати, незабаром – писати, а в шість років почала видавати власний рукописний журнал «Гриб».

Рано вона навчилася редагувати часописи, адже батько випускав «Колокольчик» – газету для дітей. А ще допомагала домашня бібліотека, у якій було багато художньої, наукової та дитячої літератури. Відсутність радіо, телевізора теж була благом: діти збиралися в саду й читали вголос твори Г.Х.Андерсена, М. Гоголя, Т. Шевченка, дитячі журнали і майже все прочитане одразу перетворювали на веселі ігри, вистави. Родина жила недалеко від театру і не пропускала жодної вистави. Пройдуть роки і вже старенькі Дмитро й Оксана Іваненки напишуть про «щасливе дитинство». Оксана згадувала, що найбільше любила «грати в ляльки та писати повісті». 

Оксана мріяла стати вчителькою. Тому, коли в роки першої світової війни, мати організувала безкоштовну школу для біженців і робітників, дівчинка охоче допомагала їй у цій роботі.

А далі була гімназія, потім робітнича школа. У 1922 року Оксанка вступила до Полтавського інституту народної освіти. Збувається її мрія стати педагогом. Вдень вона працює в дитячому будинку, увечері – вчиться. Художньої літератури для дітей не вистачало і 16-річна Оксана пише для своїх маленьких вихованців вірші, казки, оповідання, п'єси. Навчаючись, публікує перші оповідання в журналі «Червоні діти» (1925р).

У 19 років дівчина вже підкорювала столицю: навчалася в Харківському інституті народної освіти, там познайомилася з Наталією Забілою, найближчою подругою всього життя. 

Влітку 1924 р. на канікулах, Оксана довідалася, що поблизу Полтави розташовано дитячу колонію, яку очолював добрий знайомий її матері, Антон Макаренко. Оксана Іваненко влаштувалася вихователькою у колонію і стала прообразом Оксани Варської, поетеси та педагога з роману «Педагогічна поема» А.С.Макаренка.

Це був час, коли серйозні радянські поети, письменники обговорювали тему шкідливості казок для дітей. Іваненко ж відстоювала необхідність народних, літературних казок, стала засновницею сучасної української літературної природознавчої казки. «Пишучи казку, я перевтілювалась абсолютно, жила мріями моїх героїв: пташок, комах, кисличок, берізки, верби. Я вже не могла думати про щось інше», – визнавала письменниця, чиї казки позначені науковою фантастичністю.

У серці Оксани змагалися педагогіка і художня література. Вона довго не могла віддати перевагу жодному із захоплень. Любов до дітей спонукала молоду вчительку вступити до аспірантури Українського науково-дослідницького інституту педагогіки і написати дисертацію «Дитяча літературна творчість». В 1930 році виходить перша книжка для дітей Оксани Іваненко «Майка та жабка».

Після закінчення навчання, Оксана Дмитрівна деякий час керує секцією дитячої літератури при інституті, налагоджує тісні зв’язки з дитячими бібліотеками, запрошує письменників на обговорення проблем дитячої літератури. Незабаром Оксану Дмитрівну запросили редактором у видавництво «Молодий більшовик», і вона відразу зрозуміла — оце її справжнє місце в житті: писати, організовувати, боротися за дитячу літературу.

У 1933 році Оксана Іваненко друкує першу казку «Сандалики, повна скорість!». За успіхи в розвитку дитячої літератури у 1939 р. письменницю було нагороджено орденом «Знак пошани».

Друга Світова війна не обминула сім’ю Оксани Іваненко: не повернувся з фронту чоловік (він загинув під Києвом у сорок першому). Евакуювавшись з малими дітьми і хворим батьком до Свердловська продовжувала писати, виступала по радіо. Восени сорок третього року Оксана Дмитрівна з дітьми, вже без батька, переїздить у Москву, а навесні сорок четвертого повертається у рідний Київ.

З 1947 по 1951 роки Оксана Дмитрівна була головним редактором журналу «Барвінок». 1974 року за здобутки в галузі дитячої літератури Оксана Іваненко стала лауреатом літературної премії імені Лесі Українки за повість «Рідні діти», роман «Тарасові шляхи»,та «Лісові казки».

Відома Оксана Дмитрівна і як перекладачка з російської, датської, французької мов. Особливо багато зробила вона для перекладу і популяризації казок Г. Х. Андерсена та братів Ґрімм.

За життя письменниці вийшло в світ близько 50 книжок для юних читачів. Серед них романи: «Марія», «Тарасові шляхи», повісті: «Друкар книжок небачених», «Рідні діти», «Богдан Хмельницький», казки: «Великі очі», «Лісові казки», «Куди літав журавлик», «Чудесна квітка», «Три бажання», оповідання: «Пошта прийшла», «Школа», «Життя коло смерті», «Чорний шлях», «Води з кринички» та інші.

17 грудні 1997 року на 92 році життя полинула у вічність душа майстрині художнього слова – Оксани Дмитрівни Іваненко. Похована на Байковому кладовищі.

ІІ. СПОГАДИ ПРО ПИСЬМЕННИЦЮ - КАЗКАРКУ

Юрій Мушкетик зауважив, що розпочинала свій творчий шлях Оксана Іваненко ще до Другої світової війни, коли “було багато донощиків, стукачів, підлості й усілякої гиді”. Та була й плеяда чудових, нині, на жаль, напівзабутих, письменників: Леонід Смілянський, Іван Сенченко, Анатолій Шиян, Кость Гордієнко, Оксана Іваненко… Вони служили добру, дітям та істині. Саме Оксана Дмитрівна серцем відчула дитячу душу, бо мала що сказати, адже кілька років працювала вихователькою в дитячій колонії імені Горького, пліч-о-пліч зі знаменитим Антоном Макаренком. Може, звідти почерпнула стільки непоказної доброти. Сама виховувала сина й тяжко хвору доньку, та ділилася з іншими останнім шматком хліба. “Її усмішка, щирість і приязнь заворожували”,— каже Юрій Михайлович, котрий був її сусідом по Кончі-Озерній і пам’ятає, як до неї приїжджали автобусом вихованці Бучанського дитбудинку. Над ним вона взяла шефство. Не на словах, а на ділі. Всіляко допомагала дітям війни. Приміром, усю свою грошову винагороду за премію імені Тараса Шевченка перевела на сиротинець. А коли одержала відзнаку Лесі Українки, під’їхала автобусом до Центрального універмагу, купила телевізор, набрала різних іграшок, одягу, цукерок… і попрямувала на Бучу.

Під час війни їздила по фронтах із бригадою артистів, читала твори українських письменників. Серед акторів лише вона мала орден “Знак пошани”. Отож конферансьє, коли треба було виходити на підмостки, кликав її з-за лаштунків: “Орден, на сцену!” Дуже любила вишиванки і носила їх повсякчас. Вони особливо відтінювали її українську вроду.

Письменник Віктор Костюченко згадав, як писав передмови до її творів. Була надвимоглива до слова. Почала роботу над “Тарасовими шляхами” ще в 1939-му, під час святкування 125-річчя від дня народження поета. Тоді з’явилося її оповідання “Чорний шлях”, якому судилося започаткувати знаменитий роман. Треба сказати, це були часи, коли багато шевченкознавців сиділи в тюрмах. Відбували свій строк Євген Шабліовський, Анатоль Костенко, Зінаїда Тулуб… Оксана ж Іваненко не злякалася, їздила всюди, де ступала нога українського генія. Двадцять п’ять літ витратила на те, щоб зібрати свідчення про його життя. Хоча знала, що над головою висить дамоклів меч. А ще з-під її пера вийшли повісті “Богдан Хмельницький” та “Друкар книжок небачених” про Івана Федорова. Отже, замолоду визначила пріоритети. І в досить поважному віці їздила по школах, виступала в бібліотеках. Дружила зі своїми ровесницями, посестрами по перу Наталею Забілою та Марією Пригарою. Частенько це “тріо” вояжувало по дитячих закладах.

ІІІ. ТВОРЧА СПАДЩИНА 

Авторка повістей:

• «Друкар книжок небачених» (1947, про Івана Федоровича);
• «Рідні діти» (1951);
• «Богдан Хмельницький» (1954);
• «Великий шум» (1967).

 Авторка романів:

• «Тарасові шляхи» (1961, перші дві частини вийшли 1939; про Тараса Шевченка);
• «Марія» (1973, 1988; про Марка Вовчка).
  

Перекладач:

Іваненко багато працювала в галузі художнього перекладу українською мовою. Серед перекладених творів:

• «Тургенєв» Андре Моруа — книга про Івана Тургенєва та російську культуру 19 сторіччя з європейського погляду. Цей переклад вийшов 1977 року значно раніше російського;
• «Малахітова шкатулка» Павла Бажова — з російської (1979);
• «Сліпий музикант», «Діти підземелля» Володимира Короленка — з російської;
• Казки Ганса Крістіана Андерсена — з данської.
• Казки братів Грімм — з німецької.

Автор сценарію фільму «Гірська квітка» (1937), поставленому В. Т. Артеменком в Одесі.

Авторка книги спогадів «Завжди в житті» (1985).

Її твори видано п'ятитомником «Твори» (т. 1—5, 1984–1994).

Нагороди

Лауреат літературної премії імені Лесі Українки (1974; за повість «Рідні діти», роман «Тарасові шляхи» та «Лісові казки»).  

Лауреат Шевченківської премії (1986; за книгу «Завжди в житті»).

Нагороджена орденом Дружби народів, трьома орденами «Знак Пошани», медалями.

 ІV. ЧИТАТИ ТВОРИ

"Друкар книжок небачених"

"Тарасові шляхи"

"Великі очі" 

"Три бажання"

«Лісові казки»

«Тарасові шляхи»
Оксана Дмитрівна Іваненко: біографічні відомості.
Роман Оксани Іваненко «Марія» як перша художня полотнина про класика української літератури Марко Вовчка
Розповідь Оксани Іваненко про історію написання роману «Марія»
Ораз Міста у творчості О. Іваненко (на матеріалі казки «Чарівна квітка»)
Доля Оксани Іваненко
Уроки доброти Оксани Іваненко
Вислови Оксани Іваненко

WEB-БІБЛІОГРАФІЯ

Всі ми родом з дитинства : Оксана Іваненко [Електронний ресурс] // НБУшка : [веб-сайт]. – Режим доступу : https://nbukids.wordpress.com/2011/04/13/всі-ми-родом-з-дитинства-оксана-іванен/. – Заголовок з екрану.

Іваненко Оксана Дмитрівна [Електронний ресурс] // Вікіпедія : [веб-сайт]. – Режим доступу : https://uk.wikipedia.org/wiki/Іваненко_Оксана_Дмитрівна. – Заголовок з екрану.

Оксана Іваненко [Електронний ресурс] // Біографії : [веб-сайт]. – Режим доступу : www.ukrlit.vn.ua/biography/ivanenko1.html. – Заголовок з екрану.

Оксана Іваненко [Електронний ресурс] // Письменники України : [веб-сайт]. – Режим доступу : http://bobrino24.ucoz.ru/publ/izvestnye_ukrainskie_pisateli/oksana_ivanenko/1-1-0-33. – Заголовок з екрану.

Творчість О. Д. Іваненко [Електронний ресурс] // УкрЛіб : [веб-сайт]. – Режим доступу : http://www.ukrlib.com.ua/referats/printout.php?id=72. – Заголовок з екрану.

Джерело: https://oksanaivanenko.wordpress.com/#b8