«Треба любити людину більше, ніж самого себе. Тоді тільки ти маєш право сміятися».
Остап Вишня
Остап Вишня (Павло Губенко) народився 13 листопада 1889 року
на хуторі Чечва біля села Грунь на
Полтавщині (нині – Охтирський район Сумської області) в багатодітній селянській
сім’ї відставного солдата Михайла Кіндратовича Губенка та його дружини –
Параскеви Олександрівни. Павло ріс шостою, допитливою й мрійливою дитиною, рано
навчився читати і пішов до початкової школи, коли йому ще не виповнилося 6
років. З дитинства захоплювався творчістю земляка – Миколи Гоголя, книгу
«Тарас Бульба» зачитав до дірок, ім’я головного
героя повісті Остап - узяв за псевдо, а Вишня – бо любив вишні. Свій вибір
псевдоніма письменник пояснював тим, що "Плід вишні солодкий і смачний,
але водночас терпкий і кислуватий, саме таким і повинен бути доброзичливий
сміх, а при потребі кісточкою з вишні затиснувши її у двох пучках, можна влучно
стрельнути..."
У Зіньківській школі вчився разом з Миколою Зеровим. Потому отримав медичну
освіту, під час Першої світової війни працював у хірургічному відділенні
Південно-Західної залізнці. Працюючи в лікарні, старанно займався самоосвітою,
склав екстерном іспит за гімназію і в 1917 році став студентом
історико-філологічного факультету Київського університету. Але революція 1917
року і початок громадянської війни не дозволили йому продовжити здобувати
освіту.
При першій нагоді він приєднується до визвольного руху
українського народу. Письменник бере участь в боротьбі УНР як армійський
фельдшер, лікує бійців, які отримали поранення, і хворих на тиф. Там він
зблизився з багатьма офіцерами Української Галицької армії та Дієвої Армії УНР.
На 1919-й був начальником
медично-санітарного управління Міністерства залізниць УНР. У його розпорядженні
були всі залізничні шпиталі, в яких лежали хворі офіцери і вояки.
У 1920 р. Остапа Вишню вперше заарештували за активну
патріотичну участь. Від розстрілу його врятував Василь Елан-Блакитний.
1921 — опублікована усмішка «Чудака, їй-богу» під
псевдонімом Остап Вишня. Став основоположником жанру усмішки.
1922 році Остап Вишня написав близько 80 усмішок і фейлетонів,
в 1923 р. – понад 270. У 1926 році Остап Вишня опублікував збірку
«Українізуємось». Згодом, за три роки вона була перевидана 5 разів.
З 1923 до 1929 рр. вийшли такі найпопулярніші збірки:
«Вишневі усмішки сільські», «Вишневі усмішки кримські», «Усмішки», «Вибрані
твори». За популярністю і чисельністю тиражів його “Усмішки”
поступалися тільки Шевченковому “Кобзареві”.
Селяни відчували у Вишні свої друга і речника. Вони розуміли
цього гумориста, що сам родився і виріс у сільській родині, не тільки з того,
що він пише, а ще більше по тому, як він пише. Письменник змушував українців
поглянути на самих себе з боку. Висміюючи всі негативні риси нації, він прагнув
допомогти співвітчизникам позбутися вад, оскільки любив країну і людей дуже
сильно.
За два-три роки праці гумориста Вишня став найбільш знаним
після Шевченка. Задля того, щоб читати Вишню, не один селянин ліквідував свою
неписьменність, русифіковані робітники й службовці вчились читати українською
мовою.
У 1933 заарештували і звинуватили тероризмі і
контрреволюційній діяльності. Його оголосили “ворогом народу” і на 10
років (1933-1943) заслали в сталінські табори недалеко від Воркути (за Північним
полярним колом - місцем вічної мерзлоти),
які входили у структуру ГУЛАГу. Вишню звинувачували в тому, що він разом з
товаришами готував замах на Павла Постишева, відомого на той час партійного
функціонера. Хоча звинувачення і було відверто надуманим, під сильним тиском і
тортурами в скоєнні злочину письменник зізнався, термін літератор відбув
повністю. З грудня 1943 р. письменник вийшов на волю.
У 1944 — він повернувся до літературної роботи,
надрукувавши 26 лютого в газеті «Радянська Україна» усмішку «Зенітка», яка
обійшла усі фронти і часто звучала по радіо. У постаті діда Свирида – головного
героя твору, письменник показав кращі риси народного характеру. Ця гумореска
ознаменувала початок другого періоду творчості гумориста.
Після закінчення
Другої світової війни Остап Вишня багато уваги приділяв перекладам творів із
російської та світової класики . Крім того, він був членом редколегії журналу
«Перець» і одним із найактивніших його співробітників, членом правління Спілки
письменників України та інших громадських організацій республіки, учасником
численних зустрічей із читачами.
До Вишні щодня приходили сотні листів з
подяками, з проханнями допомогти проти різних кривд, різних бюрократів і
органів влади. Мов до президента, пробивались до нього із найдальших закутків
країни на аудієнцію.
У 1955 його було реабілітовано, 28 вересня 1956 року
гуморист помер.
Остап Вишня – справжній патріот своєї рідної
землі. Читаючи Вишню, ми не тільки відпочиваємо, а й пізнаємо себе і свою
країну. Це своєрідний культурний код українців, який передається з покоління в
покоління. Письменник показав, що навіть у найскладніші часи можна зберегти
оптимізм і почуття гумору, його гострі жарти і дотепні спостереження над життям
українського села досі викликають щирий сміх та роздуми.
Творчість Вишні мала великий вплив на українську культуру, а
його твори перекладені багатьма мовами світу і досі користуються популярністю.
Джерела:
https://dovidka.biz.ua/ostap-vishnya-biografiya-korotko;
https://zno.if.ua/?https://osvita.ua/school/biography/91016/
