}

Пошук у блозі

Віртуальна виставка-портрет до 100-річчя від дня народження Володимира Малика

Володимир Малик - співець козацької  слави, літописець української історії

Всі свої найголовніші твори я писав з однієї метою -виправити духовний хребет нашого народу.
В. Малик
Біографія
Народився Володимир Кирилович Малик (справжнє прізвище - Сиченко) 21 лютого 1921 року в селі Новосілки Макарівського району на Київщині в селянській родині. В сусідньому селі Ясногородці закінчив середню школу, а в 1938 році вступив на філологічний факультет Київського університету. Тоді ж почав складати вірші. На початку війни 1941 року молодий студент пішов у народне ополчення, працював на оборонних роботах під Києвом та Харковом, де й потрапив у вороже оточення. Поранений, розбитий малярією, пробує перейти лінію фронту, але не може. Тоді проривається до партизанів, ховаючись у воронках від бомб, перебуваючи холодні ночі в заметених снігом стогах і долаючи всього кілька кілометрів за день. Наприкінці грудня 1941 року таки дістався рідних Новосілок. Навесні 1942 р. потрапив до рук жандармерії. Був вивезений до Тюрінгії. По дорозі на німецьку каторгу намагався втекти, але не судилося. Майже три роки Малик відмучився у фашистських концтаборах.
Документ з примусової праці письменника у Німеччині

У квітні 1945-го — нарешті визволення, півроку радянського “фільтраційного” концтабору. 
В мирний час Володимир працював вчителем української мови і літератури, одночасно продовжуючи навчання в університеті. Спочатку вчителював на Київщині, потім у Лубнах на Полтавщині, аж поки не присвятив себе письменницькій діяльності. У житті письменник був чесною, скромною та доброю людиною. Багатьом початківцям допомагав порадами, вивів на широкий літературний шлях. Багато його творів перекладено іноземними мовами. Володимир Малик був зразковим сім'янином і зразковим та люблячим батьком. Однак, оглядаючись на своє життя, він мимоволі відчував жаль, “що народився в нашій країні в ХХ столітті”. Поряд із цими міркуваннями є інший висновок: “Життя було не легке. Зробив не багато, міг значно більше. Та все ж моя літературна доля щаслива і мене читають. І це — головне...”. Помер Володимир Кирилович Малик 31 серпня 1998 році.
Творчість письменника
  Життєвий калейдоскоп вплинув на світосприйняття письменника В. Малика, вплинув на усвідомлення духовних цінностей як найголовніших у житті, що знайшло  відображення в літературній творчості. Володимир Кирилович глибоко знайомився з історичною літературою, засиджувався в архівах, виїжджав на місця, де колись жили його майбутні герої. На Поділля, в гості до нащадків Кармалюка, в Карпати до спадкоємців Довбушевих традицій, збирав народні перекази та легенди.   Згідно сімейного літопису письменник увійшов в літературу за якихось півгодини, коли у червні 1956-го запропонував представнику видавництва «Молодь» прочитати свою поему-казку «Журавлі-журавлики». Попервах до твору автора-початківця поставилися зі скепсисом. А опублікувавши – не пошкодували. Читачі зустріли поему Малика «на ура». І згодом на твори письменника з нетерпінням чекали вже тисячі українців…
Так, одна за одною з’явилася низка казок-легенд Малика: “Чарівний перстень” про Олексу Довбуша, “Месник із лісу” про Устима Кармалюка, “Червона троянда” про хлопця- партизана Василька, “Микита Кожум’яка” та “Воєвода Дмитро” про захисників стародавнього Києва. У 1960 р. з’являється перша прозова повість “Чорний екватор”, у 1965 — повість “Новачок”, пізніше побачили світ й інші пригодницькі повісті: “Дві перемоги”, “Слід веде до моря”, “Двоє над прірвою”.
Все ж найповніше талант письменника розкрився в жанрі історичного роману. “Посол Урус-шайтана” (1968), “Фірман султана” (1969), “Чорний вершник” (1976), ”Шовковий шнурок” (1977), що склали тетралогію “Таємний посол”, “Князь Кий” (1982), “Черлені щити” (1985), “Горить свіча” (1992), “Чумацький Шлях” (1993), ”Князь Ігор. Слово о полку Ігоревім” (1999) — романи, які стали феноменом етичної та національної пам’яті, культурної самобутності української нації від найдавніших часів.
 За романи історико – патріотичної тематики, зокрема „Посол Урус- шайтана”, „Шовковий шнурок” та „Князь Кий” письменник удостоений літературної премії імені Лесі Українки 1983 року.Володимир Малик – лауреат премії ім. Г. Сковороди, премії фонду імені Т.Г.Шевченка, імені Панаса Мирного.

Твори Володимира Малика часто порівнюють з кращими романами Жюль Верна та Олександра Дюма. А деякі з них, на думку літературознавців, навіть перевершили їх.

Сучасники Малика казали, що його романи «заворожують чудовими й чарівними подорожами з країни в країну, з епохи в епоху, змушують радіти та ридати, любити і ненавидіти, переживати, як свої власні, негаразди й перемоги героїв».

 Насичені пригодами твори «українського Дюма» сприймаються на одному диханні. А після їхнього прочитання в душі залишається прекрасне почуття гордості за те, що ти живеш в країні, багатій на легендарну історію.

Запрошую читачів до шкільної бібліотеки на знайомство з книгами Володимира Малика.

Скачати та прочитати ці та інші твори українського письменника можна за цим посиланням https://chtyvo.org.ua/authors/Malyk/
 



День Героїв Небесної Сотні

Горить свіча і пам’яті сльоза
додолу з неї краплями стікає.
Земля ридає, плачуть небеса –
Майдан героїв з почестю ховає.
 18 – 21 лютого 2014 року в Києві відбулися найжорсткіші протистояння між силовиками та учасниками Євромайдану, які називають завершальним етапом “Революції гідності”. 
Згадуємо, як це було за посиланням: https://novyny.org/…/18/nebesna-sotnia-rozstrily-na-maidani/  
Верховна Рада 295 голосами, 17 лютого 2021 року ухвалила постанову, яка визначила Революцію Гідності одним із ключових моментів українського державотворення. Цей документ дає політичну оцінку режиму Януковича та наголошує на недопустимості затягування справ Майдану.
 Серед перших вбитих активістів Майдану 18 лютого 2014 року були жителі Києва
Антоніна Дворянець народилась 23 березня 1952 року.Тіло жінки виявили на барикаді, розташованій на вулиці Інститутській, біля верхнього входу в метро «Хрещатик». Опізнали її за посвідченням ліквідатора чорнобильської катастрофи. Загинула від забиття кийками спецпризначенцями міліції.
     Дмитро Максимов народився 17 листопада 1994 року. Прийшов демократично відстоювати українську державу на мирний мітинг на «Майдані незалежності» Києва. Під час стрілянини вибухом гранати йому відірвало руку, помер у Будинку профспілок від втрати крові. Його тіло декілька днів лежало в Михайлівському Золотоверхому соборі.
    Студент київського вишу Олександр Плеханов народився 7 березня 1991 року. Загинув 18 лютого 2014 від втрати крові у наслідок подій на вулиці Інститутській. Смерть констатована лікарями 17-ї міської лікарні. Тіло упізнав батько загиблого вночі 19-го лютого.
Сергій Шаповал народився 5 червня 1969 року. Загинув 18 лютого 2014 року на вулиці Грушевського внаслідок двох вогнепальних поранень в живіт та серце. Знайшли померлим у Будинку офіцерів.
20 лютого 2014 року стало своєрідною точкою неповернення до пострадянської моделі відносин між владою та суспільством, до старих корупційних схем та маркером протидії проросійському зовнішньополітичному курсі. За все це не просто стояли люди на Майдані, за це заплачено дуже велику ціну – людські життя.
Із метою вшанування пам’яті громадян, які загинули під час Революції Гідності у боротьбі за ідеали демократії, права та свободи людини, європейське майбутнє України та завдяки яким було змінено хід історії нашої держави, встановлено День Героїв Небесної Сотні.

Пам’ять про подвиг Небесної Сотні вшановується під гаслом "Вдячні за свободу!".

До Дня Героїв Небесної, який щорічно відзначається в Україні з 2015 року 20 лютого, Національний музей Революції Гідності підготував цікавий проєкт : «Характери Гідності», якими герої Майдану були в житті – 10 нових епізодів у пам’ять про тих, хто в революційну зиму 2014 року віддав своє життя за Україну.

 

Ці відео є складником інформаційної кампанії Національного музею Революції Гідності до пам’ятних днів – 18–19 лютого, Дня Героїв Небесної Сотні та сьомої річниці Революції Гідності. Усі випуски доступні на каналі Музею.

Дивитись відео:

Календар свят - Стрітення Господнє

До вашої уваги інформаційний мікс про історію виникнення та традиції святкування українцями Стрітення Господнє. Шановане церковне свято  символізує першу появу Христа перед народом. Також свято трактується як перехід Старого Завіту в Новий. А от у народі Стрітення має своє трактування: це день, коли Зима зустрічається з Весною.
Сьогодні Стрітення! Чудово!
І сонце в небо попливло
Та усміхнулось світанково,
Щоб світло й тепло нам було.
Хай літо зиму переможе.
бо так вже хочеться тепла.
а так і буде. Дуже схоже,
що вже весна до нас прийшла.
Традиції в Стрітення Господнє.
Віряни в Стрітення відвідують храм і моляться, прославляючи Спасителя.
Заведено вважати, що додому з храму варто принести освячені свічку й воду, які слугують захистом від усякого лиха.
Свята Стрітенська вода вважається цілющою; її використовують під час недуг і від "пристріту" – недоброго погляду, зурочення.
У свято рекомендується пробачити всі образи, приділяти увагу близьким і допомагати нужденним.
У народі Стрітення асоціювалося з настанням весни. За прикметами цього дня судили про майбутню погоду.
Після свята в селах починали "весняні" справи: люди переганяли худобу, готувалися до посіву, білили дерева. Крім того, влаштовувалися традиційні гуляння.

 Народно-побутові вірування. Докладніше: Громниці (слов'янське свято) (15) лютого відбувається Стрітення — Зима зустрічається з Літом. У цей день співаються язичницькі пісні-замовляння на тепло та добре літо, відбуваються гадання: «Доленько, Доле, дай мені збіжжя, теплу одежу ще й силу ведмежу». Період від Стрітення (зустрічі зими з літом) до Благовіщення вважався біологічною межею зимоборства. Освячення вогню трансформувалося з прийняттям християнства у освячення свічок, які називали громничними. Освячували їх у церкві після освячення води, там же запалювали і несли до хати.
Протягом року зберігали такі свічки на покуті, або ж вплітали у дідухи. Такі свічки, за повір'ями, мають виняткову силу і оберігають оселю від бурі, зливи чи смерчу, ниву — від бурелому чи граду, а членів родини — від «злого ока» та хвороб. Коли приходять із церкви в день Стрітення, запалюють «громничну» свічку — «щоби весняна повінь не пошкодила посіви і щоби мороз дерева не побив». Від «громничної» свічки і саме свято Стрітення називалось колись ще й «Громниця».
В давнину вважали, що «Як капає зі стріх, так капатиме й з вуликів», а якщо на Стрітення є відлига, то знову треба чекати на холоди і пізню весну.[3]

За джерелами http://barchildlib.blogspot.com/

https://uk.wikipedia.org/wiki/%D0%A1%D1%82%D1%80%D1%96

Віртуальна мандрівка - до Дня вшанування учасників бойових дій на території інших держав воїнів-інтернаціоналістів

Щорічно 15 лютого в Україні відзначають День вшанування учасників бойових дій на території інших держав. Офіційно дата була встановлена в Україні 11 лютого 2004 року указом Президента України на заміну радянському Дню пам’яті воїнів-інтернаціоналістів.
Афганська війна була останньою з великих імперських авантюр Радянського Союзу. 15 лютого 1989 року останній радянський солдат залишив афганську землю — війна була програна. Згідно зі статистикою, в Афганістані загинули 4 тисячі українців, 72 українських воїни зникли безвісти. Майже 3 тисячі матерів втратили своїх синів, півтисячі жінок стали вдовими, 711дітей – сиротами. Більше 8 тисяч українців отримали поранення, 6 тисяч залишилися інвалідами. Це страшна ціна, яку заплатила Україна за імперські амбіції керівників СРСР.
Крім афганців, цього дня вшановують і інших військових, які брали участь у різних війнах в часи СРСР та незалежної України. У період незалежності в миротворчих операціях за межами країни загинуло 49 військових.
У цей скорботний день Україна схиляє голову перед своїми синами, що воювали та загинули в 16-ти країнах світу.
До цієї дати пропонуємо звершити віртуальну мандрівку пам’яті «Незгасне пам'ять».

Афганські моджагеди на початку війни
 на сході Афганістану, 1980 рік
На уламках знищеної радянської військової техніки,
що досі розкидані по всьому Афганістані,
тепер граються діти, фото 2017 року

Радянські війська на півночі Афганістану, 1988 рік

 
Ця війна була згубна для Радянського Союзу, тому що були дуже великі втрати, і це підірвало економіку Радянського Союзу. Звісно, тоді ще була Холодна війна – змагання озброєннями і арміями.
В Афганістані до 80% території – гори й пустеля. І це один із найбільших наркотрафіків на той час. За статистикою, перед вводом радянських військ до Афганістану там продукувалося близько 180 тонн наркотиків за рік. Потім ця цифра зросла до 1200 тонн на рік, що це також була спроба контролю за цим трафіком, який ішов, у першу чергу, в Іран.
У наш час українські воїни-афганці не залишаються осторонь подій у нашій державі. Чимало з них сьогодні захищають рідну землю на східних кордонах України, а ті, хто не мають можливості брати участь у бойових діях, приєдналися до волонтерського руху і зараз продовжують залишатися надійними бойовими наставниками для молоді.
За джерелами:
https://armyinform.com.ua/2021/02/15-lyutogo-den-vshanuvannya-uchasnykiv-bojovyh-dij-na-terytoriyi-inshyh-derzha
http://barchildlib.blogspot.com/