120 років від дня народження української художниці, майстра народного декоративного живописуКатерини Василівни Білокур
10 фактів про Катерину Білокур
1.Катерина Білокурнародилася 7 грудня 1900 року у селянській родині уселі Богданівка на Полтавщині. Тоді село входило до Пирятинського повіту, а зараз належить до Яготинського району Київської області.Батьки були небідними, але дуже ощадливими. Дівчинку не пустили до школи, щоб зекономити на одязі та взутті.
Малювати Катерина почала у дитинстві: патичком по снігу чи вологій після дощу стежці, вугіллям по усьому, де залишався слід.Батьки не розуміли цього захоплення дитини, сварили її за «лінощі», а то і карали за «забудькуватість», коли дівчинка забувала про доручену справу, заглибившись у малювання.
«Украла у матері кусочок білого полотна та взяла вуглину… І я намалюю з одного боку полотнини що-небудь, надивлюсь-намилуюсь, переверну на другий бік – і там те саме. А тоді виперу той кусочок полотна – і знов малюю… А одного разу… намалювала не краєвид, а якихось видуманих птиць… Мені було радісно на душі від того, що я таке зуміла видумати! І дивилась на той малюнок, і сміялась, як божевільна… От мене на цьому вчинку і поймали батько та мати. Малюнок мій зірвали і кинули в піч… «Що ти, скажена, робиш? Та, не дай Бог, чужі люди тебе побачать на такому вчинку? То тебе ж тоді ніякий біс і сватати не буде!..».
Але куди я не йду, що я не роблю, а те, що я надумала малювати, – слідом за мною… Обідно мені на природу, що так жорстоко зі мною обійшлася, наділивши мене такою великою любов’ю до того святого малювання, а тоді відібрала всі можливості, щоб я творила тую чудовую працю», – так описувала Катерина Білокур своє життя.
2. Пензлі і фарби робила сама
Краса природи, нескінченна кількість відтінків на пелюстках квітів, гра світла і тіні у прохолоді левад – усе це невідступно «ходило за мною», писала Катерина Білокур, і примушувало малювати.
Щоб малювати картини, які, як вона сама казала, народжувалися у неї «в голові», Катерина Білокур використовувала усе, що було під рукою.
Дівчина навчилася робити пензлі, вибираючи волосинки із котячого хвоста, і фарби – із усіх барвників, які давала природа.
Спочатку Катерина Білокур не знала, що перед тим, як починати малювати картину – полотно треба поґрунтувати, тому ранні картини потемніли.
Побачити пензлики Білокур, як і кілька її картин та вишиті нею рушники, можна у Музеї-садибі Білокурів у Богданівці, де традиційно у травні збираються шанувальники творчості художниці.Там Катерина Білокур прожила все своє життя.
3. Білокур не рвала квіти
Квіти для Катерини Білокур були втіленням найошатнішої краси буття. Художниця їх ніколи не рвала, бо вважала це вбивством. Малюючи квіти, Білокур ішла з мольбертом до них і працювала над картиною біля мальв чи кущів жоржин.
Часто, задумавши намалювати якусь квітку, Катерина Білокур проходила багато кілометрів, поки не знаходила її.
«Квіти, як і люди, – живі, мають душу! А зірвана квітка – вже не квітка», – вважала художниця.
4. Була чужою поміж своїх
Катерина Білокур була чужою поміж своїх, ніхто з безпосереднього оточення не розумів її пристрасті до малювання. Хтось висміював, а хтось просто сторонився, вважаючи дивачкою. Через це дівчина мало спілкувалася з однолітками. Вона мусила робити усю важку сільську роботу по господарству та на городі, а потім бігла малювати.
Живопис став її єдиною любов'ю, її єдиним захопленням.Батьки дорікали доньці тим, що ніхто її не сватає, обзивали та принижували. Такі скандали, зазвичай, завершувалися забороною малювати та нищенням малюнків.
Восени 1934 року, доведена до відчаю, Катерина Білокур побігла топитися до річки. Зайшла по груди у крижану воду і стояла там, прощаючись із життям...
Це побачила матір і, на щастя, художницю, про яку пізніше дізнається світ – вдалося врятувати. Проте Білокур дуже застудилася і довго виходила із тяжкого морального стану та хвороб. Застуджені тієї осені ноги – все життя давали про себе знати.
Немає коментарів:
Дописати коментар